«Завжди думаю, що колись ми всі постаріємо»: історія київської соцпрацівниці Марії Башлай
Жінка понад 10 років працює у соціальній сфері та займається допомогою та відвідуванням літніх людей.
Територіальний центр соціального обслуговування Дніпровського району надає допомогу та підтримку літнім людям, переселенцям і людям з інвалідністю.
У денному стаціонарі відвідувачі мають змогу брати участь у різноманітних інтерактивах та отримувати необхідні послуги. Зокрема, щодня вони займаються спортом, вивчають іноземні мови, вишивають, співають у хорі, допомагають Збройним силам України та беруть участь в інших активностях.
Крім того, мешканці району можуть взяти участь у різноманітних екскурсіях, які організовують соціальні працівники. Окрім денного стаціонару, у центрі діє служба паліативного догляду безпосередньо за місцем проживання.
«Вечірній Київ» поспілкувався з однією з соціальних працівниць центру про важливість цієї роботи та виклики професії.
Марія Башлай понад 30 років працювала у будівельній сфері, але вирішила змінити професію. Вже 10 років вона допомагає літнім людям, ставши для них не лише помічником у побуті, а й другом.
«Мені шкода літніх людей, хочеться їм допомогти. Я завжди думаю про те, що колись усі ми постаріємо. Робота приносить мені задоволення, адже відчуваєш вдячність. Іноді аж сльози навертаються, коли бачиш, як пенсіонери радіють. Добро повертається їхнім теплом», — розповідає Марія.
До центру зазвичай звертаються родичі, знайомі або сусіди літніх людей, які потребують допомоги вдома.
Соціальні працівники допомагають у побуті, купують ліки та продукти, супроводжують до лікарень, організовують прогулянки на свіжому повітрі й, що найголовніше, підтримують людей у спілкуванні.
«Вони дуже чекають нашого візиту. Спершу намагаєшся зробити всі побутові справи, але іноді це непросто, бо вони хочуть розповісти, як минув їхній день, обговорити щось», — ділиться Марія Башлай.
Якщо людина не може самостійно пересуватися, соцпрацівники допомагають у догляді, оплачують комунальні послуги, здійснюють фінансові операції, що є великою відповідальністю.
Центр також надає гуманітарну допомогу, зокрема продуктові набори та фінансові виплати.
«Коли я тільки почала працювати, мене дивувало, що більшість літніх людей мають рідних. Але щоразу приходиш і бачиш їх на самоті. Мої близькі кажуть, що я змінилася — стала добрішою, позитивнішою. Чоловік також почав інакше ставитися до мене, у нього змінилися погляди на життя», — зізнається Марія.
Відвідування літніх людей організовується залежно від потреб: комусь достатньо візитів кілька разів на тиждень, а хтось потребує постійної уваги.
«Бували випадки, коли підопічні зверталися по допомогу у вихідні. Якщо можу допомогти, то чому ні? У роботі трапляються різні ситуації, іноді потрібно стриматися. Це робота не для всіх. Але за 10 років у мене не було серйозних конфліктів, я не тримаю образу», — розповідає соціальна працівниця.
Пані Марія зазначає, що соціальна сфера потребує подальшого розвитку, особливо у напрямку підтримки військових і ветеранів.
«У центрі є працівники, які відвідують військових. Вони потребують підвищеної уваги та допомоги. Завдяки їм ми живемо, тому маємо їх оберігати», — наголошує Марія Башлай.
Попри складнощі, вона жодного разу не задумувалася про зміну професії, навіть під час напружених перших місяців повномасштабного вторгнення, коли соцпрацівники приймали та розподіляли гуманітарну допомогу, підтримували переселенців.
«Хотілося б, щоб люди були добрішими один до одного, особливо до літніх. Не варто залишати своїх рідних на самоті. Зараз усі пережили ментальні потрясіння, але потрібно зберігати повагу», — підсумовує Марія.
Вона також згадує про свою дружбу з підопічною, яка має вади мовлення. Спершу їй було складно зрозуміти, як правильно взаємодіяти, але з часом вони знайшли спільну мову.
«Марія Башлай — витончена жінка з великою силою духу. Я вдячна долі за знайомство з нею. Вона не просто допомагає, а й підтримує. Соціальне партнерство та взаєморозуміння — важлива частина сучасного суспільства», — розповідає підопічна центру.
Читайте також історію водія Київського міського терцентру соціального обслуговування, який майже чверть століття на спеціальному авто допомагає людям з інвалідністю добиратись на реабілітацію, лікування, навчання та підтримувати нормальну якість життя.
Олександра ПЛАКІНА, «Вечірній Київ»