«Підкорення Кіліманджаро — це не сходження, це — пекло»: як ветерани на протезах підкорили вершину
«Після 5500 метрів я востаннє почувався так, коли стікав кров’ю…», — зізнався один із ветеранів, наближаючись до вершини гори. Попри запаморочення від нестачі кисню, травми та виснажливий шлях, українські військові дісталися найвищої точки Африки. Вони не просто піднялися на Кіліманджаро — вони встановили новий рекорд України та світу.
У Києві 5 лютого відбулася зустріч із членами української експедиції, які підкорили найвищу точку Африки — Кіліманджаро.
Упродовж шести днів, з 28 січня по 2 лютого, п’ятеро військових з пораненнями, серед яких четверо ветеранів з ампутаціями, та їхня посестра піднялися на вершину заввишки 5895 метрів.
Сходження зафільмувала команда проєкту «Друге дихання» для подальшої презентації документальної стрічки на великих екранах у багатьох країнах світу орієнтовно восени 2025 року.
Як відбувався відбір учасників експедиції? Якою була їхня підготовка до підкорення Кіліманджаро? Як українці на протезах змогли піднятися на майже шість тисяч метрів та встановити рекорд? Детальніше про це читайте в матеріалі «Вечірнього Києва».
«МИ ПОВИННІ ДИВИТИСЯ ЇМ В ОЧІ З ВДЯЧНІСТЮ, А НЕ ЗІ СПІВЧУТТЯМ»
Головна мета експедиції та створення фільму — показати, що життя після поранень триває, що ветерани можуть не тільки адаптуватися, але й долати надскладні виклики. Важливим було також нагадати суспільству, що воно має підтримувати своїх героїв, а не жаліти їх.
«Ми повинні дивитися їм в очі з вдячністю, а не зі співчуттям. Ми зобов’язані створювати всі умови для їхньої реабілітації, адаптації та розвитку. Наш проєкт саме про це — про друге дихання, яке людина отримує після важких випробувань», — зазначив співпродюсер проєкту «Друге дихання» Олександр Педан.
Відбір ветеранів для цієї надскладної експедиції був дуже ретельним. Серед головних критеріїв були:
ампутація нижче коліна. Сходження з протезом вище коліна є майже неможливим, особливо з електронними моделями, які потребують зарядки.
відмінна фізична підготовка. Команда проєкту зверталася до реабілітаційних центрів, центрів протезування та військових підрозділів для пошуку гідних кандидатів.
Відтак вони знайшли своїх героїв. Ними стали пʼять військовослужбовців та ветеранів: Ольга «Висота» Єгорова, Роман «Добряк» Колесник, Владислав «Шатя» Шатіло, Михайло «Грізлі» Матвіїв та Олександр «Рагнар» Міхов.
«Добра фізична форма — це не тільки про м’язи, але й про силу духу. А вона була вкрай необхідна для сходження», — наголосив Олександр Педан.
До прикладу, Владислав «Шатя» Шатіло, військовослужбовець Державної прикордонної служби України брав участь у міжнародних змаганнях Warrior Games (міжнародні спортивні змагання серед військовослужбовців та ветеранів, які отримали поранення).
Ветеран окремого загону спеціального призначення «Омега» Олександр «Рагнар» Міхов — віцечемпіон світу з пара-джиу-джитсу та грає у футбол.
Роман «Добряк» Колесник, ветеран Третьої штурмової бригади, виступає на рингу. І це попри те, що чоловіки мають ампутацію кінцівки.
Єдиною жінкою-військовою серед мандрівників була Ольга «Висота» Єгорова — військовослужбовиця «Surma Team». Вона, як і вищезгадані ветерани, мала поранення, одне з них важке — в районі живота.
«ГОТУВАЛАСЬ ДО СХОДЖЕННЯ, БІГАЮЧИ ПРИФРОНТОВИМИ СЕЛАМИ»
Для підкорення найвищої вершини Африки українці готувалися близько чотирьох місяців. За цей час вони бігали та ходили по кілька кілометрів, щоб звикнути до навантаження. Також був виїзд до Карпат, де вони тестували протези на складній місцевості.
«Наприклад, я тренувалася між бойовими виїздами: бігала по прифронтових селах, що теж було не зовсім просто», — Ольга.
До того ж учасників експедиції консультували професійні гіди, які водили людей на Кіліманджаро. Це допомогло краще підготуватися та зрозуміти, що їх чекає попереду.
Команді проєкту та ветеранам допомагали різні українські компанії. Вони надавали їжу та пошили спеціальний одяг для воїнів з ампутаціями кінцівок. Спорядження було розроблено таким чином, щоб люди могли спокійно в будь-який момент змінити або зняти протез, якщо він починав натирати під час довгої дороги.
«ВІД БОЛЮ НЕ МОЖНА БУЛО НАВІТЬ ОЧИМА КЛІПНУТИ»
Попри високий рівень підготовки, українці зіштовхнулися з численними труднощами під час сходження на Кіліманджаро. На великих висотах техніка операторів почала виходити з ладу, електронні пристрої часом не працювали, а суворі погодні умови додавали випробувань.
Але попри все, українці довели: обмеження існують лише в голові, і немає вершин, які неможливо підкорити. Ось як Олександр «Рагнар» Міхов описував у соцмережах свою поїздку до Танзанії:
«Дорога сюди була для мене справжнім випробуванням. З гнійною ангіною та температурою не нижче 38°C я провів у дорозі — на землі та в повітрі — майже 40 годин, що здалися суцільним пеклом. Але якби в мене був вибір повернутися назад і щось змінити — я б нічого не змінив».
А Роман «Добряк» Колесник взагалі отримав травму під час сходження: «Ми тоді піднялися на висоту 4350 метрів. Майже весь час падав дощ. На той момент я вже двічі впав, пошкодивши куксу (частину кінцівки, що залишається після ампутації) та гомілку. Це дуже болюча історія. Коли таке траплялося раніше, я знімав протез на кілька діб, щоб зажило.
Тож був варіант, що я не піду далі, і мене будуть спускати вниз. Але завдяки команді, моїм вже друзям, я не дозволив собі цього зробити».
Щоб допомогти ветеранам, які на протезах долали важкий шлях, знімальна група та інші учасники проєкту «Друге дихання» робили хлопцям масажі.
Через зниження атмосферного тиску у Владислава Шатіла сильно розболілася голова.
«Все почалося на висоті три тисячі метрів. Я випив „Цитрамон“, і біль відступив на кілька годин. Але згодом повернувся, і жодні ліки вже не допомагали. Щобільше, на висоті ще на тисячу метрів вище біль став нестерпним — було боляче навіть ворушити очима. Ми зупинялися, відпочивали, і біль трохи вщухав. Довелося змиритися і просто йти далі», — розповів він.
Під час сходження Роман Колесник сказав: «Підкорення Кіліманджаро — це не сходження, це — пекло!» — розповів про слова ветерана Олександр Педан.
ПРО ЗЙОМКИ ТА РОЗГОРТАННЯ ПРАПОРА УКРАЇНИ НА ВЕРШИНІ
Оператором фільму став Сергій Михальчук, відомий за роботою над такими фільмами, як «Довбуш», «Поводир» та «Дике поле». Він також є діючим військовим, якого команда «Другого дихання» знайшла безпосередньо на передовій.
Для зйомки документального фільму на висоті майже шести тисяч метрів оператору була потрібна максимально легка, зручна та мобільна техніка.
«Як військовослужбовець, я розумію, що техніка повинна бути максимально портативною та живучою. Камери відомих брендів не підвели, хоча були технічні проблеми з фільтрами та вологістю. Зокрема, дві камери Osmo 3 зламалися через екстремальні умови. Висоти, яких ми досягали, ставили перед нами фізичні виклики. Камери, які були невеликі та з мікромоторикою, не працювали належним чином на висоті понад п’ять кілометрів», — розповів оператор.
Усі труднощі, з якими зіткнулася знімальна група, здавалися незначними порівняно з тим, що пережили ветерани. Їхній героїзм та мужність надихали всіх членів команди.
«Єдине, що мене засмучує, — це те, що цей шлях закінчився, і тепер я готуюся повернутися до своєї частини. Сподіваюся, що ми зробимо ще кілька подібних проєктів та ефірів», — поділився Сергій Михальчук.
Особливим моментом на вершині Кіліманджаро стало розгортання шестиметрового прапора України, який спеціально створила українська дизайнерка Лілія Літковська.
Унікальні кадри, зняті з дрона, зафіксували, як герої експедиції тримали прапор та співали гімн України. За словами очевидців, цей момент був настільки емоційним, що багато хто не зміг стримати сліз.
УКРАЇНСЬКІ ВЕТЕРАНИ ВСТАНОВИЛИ СВІТОВИЙ РЕКОРД
На зустрічі з експедиторами представники Національного реєстру рекордів України офіційно оголосили: українські ветерани на протезах встановили світовий рекорд, підкоривши Кіліманджаро.
Раніше, у 2015 році, на вершину вже піднімалася група ветеранів війн в Афганістані, Іраку та В’єтнамі, але їх було лише троє. Цього разу одразу четверо військових із ампутованими кінцівками та захисниця після важкого поранення разом дісталися найвищої точки Африки.
«Ми зв’язалися з колегами з Індії, Китаю, В’єтнаму, Малайзії та інших країн Азії. Виявилося, що у 2006 році першим піднявся на Еверест альпініст із протезом ноги, а через рік новозеландець зробив це на двох протезах. У 2015 році троє ветеранів з Афганістану, Іраку та В’єтнаму дісталися Кіліманджаро. А ви зробили це вп’ятьох! Хлопці та дівчата, ваше досягнення — світовий рекорд!» — заявив керівник Національного реєстру рекордів України Віталій Зорін на пресконференції.
Фахівці впевнені, що ця подія стане поштовхом для розвитку соціального руху серед ветеранів та військовослужбовців. Завдяки активній діяльності, спрямованій на підтримку та реабілітацію, вони зможуть успішно реінтегруватися в повноцінне життя.
Нагадаємо, що в грудні 2024 року «Вечірній Київ» писав про те, як ветерани на протезах взимку піднялись на Говерлу.
Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»