Тисяча днів пекла: у Києві відбувся мітинг на підтримку полонених морських піхотинців

Декілька сотень рідних морських піхотинців зібралися шостого січня на Майдані Незалежності, щоб привернути увагу суспільства до проблем українських військових. Акцію організували Спілка морських піхотинців України та Асоціація «Сила морської піхоти», назва «1000 днів полону» не випадкова, бо саме стільки часу перебувають у неволі, морські піхотинці, які оборонялися та виживали на заводі імені Ілліча в Маріуполі.

«Вони боролися за нас, тому боротьба за свободу кожного нашого Захисника і Захисниці — наш священний обов’язок», — наголошували організатори акції.

Рідні морських піхотинців приїхали з різних регіонів України. Більшість із них постійно беруть участь у різних акціях у своїх містах, зустрічаються з представниками бригад. Проте у будній день приїхали у Київ, щоб нагадати Україні, що їхні рідні уже тисячі днів у полоні, в жахливих умовах.

Ірина Письменчук приїхала з Рівного, вона уже три роки чекає з полону свого сина Михайла, йому 27 років. У жінки п’ятеро дітей, четверо синів — військові. Жінка зітхає, розповідає, що хлопці колись надивилися російських серіалів про військових, пройнялися романтикою «Кадетів». Міша після дев’ятого класу (а це був 2013 рік) пішов у військовий ліцей, потім закінчив Львівську академію сухопутних військ, був у десятці найкращих випускників і отримав запрошення бригаду морпіхів.

Син у полоні з 12 квітня 2022 року. За інформацією, яку має жінка, хлопець у Тульській області, у колоні суворого режиму. Як і інші рідні, вона засипала листами різні установи та організації для того, аби рідній дитині передали вісточку. Проте, наскільки вона знає, Міша отримав лише один лист, але і це гріє серце матері, бо він знає, що його дуже чекають. Вона часто приїжджає до Києва, «бо хто, як не ми, буде боротися за наших рідних».

Пані Елеонора разом з двома донечками приїхали на акцію з Миколаєва. Вони чекають з полону чоловіка та тата. Він професійний військовий. Поїхав з дому у вересні 2021 року, ротація мала завершитися у квітні 2022 року. Але почалася повномасштабна війна і його з Донецького напрямку перевели у Маріуполь.

«Сергій потрапив у полон 12 квітня на заводі імені Ілліча, а 14 квітня 2022 року йому виповнилося 40 років. Вісім місяців родина нічого не знала про нього, 31 грудня 2022 року був великий обмін, і серед звільнених хлопців були ті, які підтвердили, що чоловік живий і знаходиться у Новозибково, разом із іншими офіцерами 36 бригади», — розповідає Елеонора.

У квітні 2023 року їхню сім’ю запросили на зустріч із паном Лубінцем, де були представники Міжнародного комітету Червоного Хреста з Женеви, і сім’ї полонених дуже просили, щоб Червоний Хрест допоміг офіцерам, які перебувають у жахливих умовах.

«Допомоги від Червоного Хреста не отримали ніякої… Хлопці, які попали на обмін у листопаді 2024 року, передали мені вісточку від чоловіка. Він схуд з 96 до 55 кілограмів, їх морять голодом. І що дуже боляче, він жодного листа від нас не отримав», — розповідає жінка.

Серед людей, які мітингували на Майдані з фотографіями своєї рідних і прапорами 36 бригади, були і киянки, чиї рідні зникли безвісти вісім місяців тому на Покровському напрямку. Вони служили у 241 бригаді територіальної оборони. Жінки щонеділі беруть участь у акціях на підтримку полонених, і сьогодні на Майдані для того, аби показати свою солідарність із родинами морпіхів, бо тільки з постійним розголосом можна домогтися звільнення українських полонених з рук окупантів.

Наталка МАРКІВ, фото Борис Корпусенко, «Вечірній Київ»