Закликав до кінця боротись за Україну: у Києві попрощались з військовим Павлом «Оболончиком» Ведибідою. ФОТОРЕПОРТАЖ
Під час прощання з киянином Павлом Ведибідою казали, що він з плеяди тих молодих українців, які пишуть нову історію країни.
Звістка про те, що 13 листопада 2024 року загинув старший лейтенант Павло Ведибіда з позивним «Оболончик», з’явилась у ЗМІ тиждень тому.
Про Павла писали, що це був «легендарний» воїн. І сьогодні, під час прощання, яке проходило на Майдані Незалежності, у Михайлівському Золотоверхому монастирі та на стадіоні «Оболонь-Арена», з розповідей побратимів військового, стало зрозумілим, кого втратила Україна.
Його останній стрілецький бій був під Часовим Яром на Донеччині біля села Іванівського.
«Ми відчуваємо у ці хвилини не лише біль, а й велику любов і вдячність нашому воїну», — звертались до рідних Павла друзі та військові, які прийшли на Майдан.
Біля труни з тілом воїна стояли його мама, Олена Миколаївна, тато — Богдан Олександрович та бабуся Світлана Олексіївна. По їх очах було видно, яке велике горе вони переживають.
Близькі дізнавались про те, яким воїном був їх син та онук.
«Ситуація на фронті дуже складна, але є такі воїни, як Паша… Він загинув, як справжній воїн у стрілецькому бою. Мав честь з ним служити», — сказав командир Павла Ведибіди.
Більшість чоловіків та жінок, які служили із загиблим киянином, не називали сьогодні своїх імен. На прощання прибуло кілька автобусів з військовими. Вони ділились деталями його останнього бою та спроби порятунку.
Парамедикиня, яка здійснювала евакуацію пораненого у бою Павла, розповіла, що не могла повірити у загибель воїна.
«Від свого брата, телефоном, дізналась, що Павло загинув. Рана виявилась несумісною з життям… І я не могла повірити в це — вимагала фото у брата. Він-таки вислав світлину, на ній був Павло», — поділилась жінка-лікар. Вона згадала також, що всі хлопці вдячні Павлу за військову науку.
«Від імені друзів, командирів, яких тут багато сьогодні, хочу закликати всіх зробити за Павла по бойовій операції зі знищення противника. На цей момент за Павла знищили вже 9 орків. Він визнавав лише боротьбу з автоматом у руках. Він завжди був зі зброєю і стояв у бою першим. У останньому бою він потрапив у засаду. Він так морально подавив противника, що той не міг з ним справитись. І тільки дронами його вже поранили. Павло був непереможний у бою», — розповів побратим, який був з Павлом на фронті.
Він згадав, що старший лейтенант Ведибіда попереджав, що буде велика війна і закликав готуватись до неї.
Активний учасник Майдану, він мав девіз: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї».
«Павло — засновник ультрас „Оболонь-Бровар“, у нас були чудові часи молодості. Але коли почалась війна 2014-го року, Павло нас звав до „Правого Сектора“, щоб ми захищали нашу державу. Боляче говорити про все це. Але пам’ятаймо, що Павло закликав всіх боротись до кінця», — звернулись до присутньої молоді військові.
Павло Ведибіда був учасником бойових дій з 2014 року, зокрема у складі ДУК ПС, обороняючи Савур-Могилу, Донецький аеропорт, село Водяне, Старогнатівку на Донбасі.
У 2022-2024 роках служив у складі 112 Бригади 129 Батальйону ТРО його рідного Оболонського району у місті Києві, обороняв столицю в напрямку Ірпеня. А потім брав участь у боях навколо міста Лисичанськ на Луганщині, поблизу села Тошківка. Під час контрнаступу штурмував село Кліщіївка. Кілька разів був поранений.
Цей послужний список — сторінки історії звільнення України від російських терористичних військ. Павло був на найскладніших напрямках.
«Жахливий день. Прощаємось з побратимом. Паша „Оболончик“ є частина нашої „дуківської“ сім’ї. Частина сім’ї „правого Сектору“ назавжди. Сподіваюсь, ми були надійним плечем для тебе. Ти був таким для нас. Кращим із кращих, рідний та любимий нами. Колись ми всі побачимось у кращому зі світів. Закликаю всіх продовжувати боротьбу за Україну, щоб ці жертви не були марними!» — закликала посестра Павла.
Коли прощались з Павлом Ведибідою на Майдані — всі авто на Хрещатику зупинились і стояли. Люди несли великі оберемки темно-червоних троянд.
Під час коридору пошани, навколішки стали й ті, хто був біля труни, і випадкові перехожі по обидві сторони Хрещатика.
Траурна колона рушила до Михайлівського Золотоверхого під пісню «Океану Ельзи» «Мить». І кожне її слово було дуже влучним до тих думок та почуттів, які переживали на прощанні з військовим.
«Мені пощастило разом з Павлом нести службу. Він почав захищати Україну з Майдану. І він казав: „Я служу до Перемоги!“ Він не дочекався її. Тож нам всім, треба обов’язково її принести. Ми маємо перемогти! Павло, друже мій, дякую тобі за можливість вчитись у тебе і жити з тобою. Всі брати тут скажуть, що Павло — безстрашна людина, яка готова була захистити іншого. Він шукав можливості захистити Україну. Велика вдячність батькам за такого сина. Серце розривається за таку втрату», — розповів побратим, який служив з Павлом Ведибідою.
Павло був легендою, безсмертним і сталевим у своїй вірності Батьківщині. З ним сьогодні прощались і на стадіоні «Оболонь-Арена».
Файєри запалили молоді люди. Але прощатись з військовим прийшли й батьки ультрас.
«Моя донька у „Правому Секторі“ і я знала Павла, як дуже скромного і невибагливого. Коли ми збирали хлопців на фронт у 2022-ому році, то за нього просили побратими, вони казали, чого у Паші немає чи то з одягу, чи то зі спорядження. А от у бою Паша був дуже крутим!» — розповіла мешканка Оболоні пані Тереза.
Хлопці, які нині захищають Україну, згадали у розмові з «Вечірнім Києвом», що знайомі з Павлом по 15, 20 років.
«Ми були молодими хлопцями й до нашої націоналістичної команди прийшов Павло. Це були часи, коли за „Слава Україні!“ тодішня міліція могла й голову кийком проломити… Можна годинами говорити про Павла, його звитяга — безкрайня», — згадав Михайло.
«Він людина, яка почала писати нову історію України», — поділився з «Вечірнім Києвом» Руслан, який знав Павла Ведибіду кілька десятків років.
«Він добре знав військову справу. Він ризикував життям часто, але своїм. Хлопців беріг», — додав побратим.
Читайте також:
«На фронті загинув випускник журфаку КНУ Шевченка, поет Мирослав Герасимович».
Ольга СКОТНІКОВА, Олексій САМСОНОВ, «Вечірній Київ»