Героями історії є люди, які живуть в колонії та мусять взаємодіяти з імперією, — Дмитро Весельський про «Оргію» та інші прем’єри Малого театру

Заклад був створений у квітні 1989 року, і цьогоріч грає вже 36-й театральний сезон.

З 2017 року працює у приміщенні по вулиці Олеся Гончара, 33 — яскравому взірцю модерну в архітектурі нашого міста, збудованому на початку ХХ століття. Одним з його впізнаваних символів є скульптура лева, який прикрашає фасад будівлі.

Курс розвитку театру означений як «Все починається з Малого»: попри невелику камерну залу, у закладі проводять лекції, влаштовують виставки та фестивалі.

Про нові вистави та напрямки діяльності театру «Вечірній Київ» розпитав директора-художнього керівника закладу Дмитра Весельського.

— З огляду на найближчі прем’єри театру в фокусі цього сезону — українська класика: Леся Українка, Іван Франко, Майк Йогансен. Це сталося випадково чи цілеспрямовано?

— Ми зазвичай не називаємо свої сезони та не намагаємося їх об’єднати єдиною тематикою, тож в цьому сезоні Малого драматичного театру це випадковість. Була запланована моя прем’єра за Лесею Українкою і прийшло декілька режисерів зі своїми пропозиціями. Так сталося, що все це українська класика.

ШКОЛА ТЕАТРУ ТА ВИСТАВИ ПАРТНЕРІВ

— Перша прем’єрою став «Рейвах» від Школи Малого театру. Розкажіть детальніше про режисера, акторів і що це за вистава?

— У минулому сезоні в Малому театрі ми почали експеримент, який й досі успішно існує. Створили навчальну програму «Школа Малого театру» для охочих спробувати себе в акторській професії. Мотивація у них різна. Хтось хоче в майбутньому пов’язати своє життя із театром і бути професіоналом в цій сфері. Але більшість — це люди, які вже мають свою професію. Театр їм завжди був цікавий з глядацького погляду, і вони захотіли краще і глибше дізнатися, як працює цей вид мистецтва.

Школа успішно працює, зараз паралельно навчаються декілька курсів, декілька вже випустилися. Викладачами в цій школі є актори Малого театру, які мають хист до педагогіки та педагогічний досвід. Так от, вистава «Рейвах» — це дипломна робота першого акторського курсу, кожен з яких, власне, і завершується виставою. Зробила постановку майстер цього курсу, акторка нашого театру Христина Дейлик. Це вистава за новелами Стефаника, яка якраз вписується в українську концепцію цього сезону. Слово «Рейвах» перебуває в одному синонімічному ряду зі словами «бардак», «безлад», і ця вистава про подібні речі в людських душах.

 — Чи увійде ця постановка в репертуар театру?

— Ми планували, що коли курс випускає свою дипломну виставу, буде лише один чи два покази. Але на першому перегляді цієї вистави, ще у вересні, ми зрозуміли, що абсолютно спокійно можемо поставити на ній свій знак якості та відповідати за цю якість. Звичайно, це не вистава репертуару Малого театру, тому ми її зазначили в афіші, але з приміткою, що це вистава студентів Школи Малого театру. Якщо в акторів-початківців, які беруть у ній участь, буде бажання продовжувати грати, то вона існуватиме. Тож все залежатиме від того, наскільки у них вистачить ентузіазму.

— А зараз у вас вже яка школа за рахунком?

— Паралельно у «Школі Малого театру» навчається декілька курсів. Це майстерні наших акторів: Ігоря Чебана, Марії Моторної, Христини Дейлик. Є окремий курс «Богема», який не пов’язаний з акторською майстерністю. Він загальноосвітній, з культурологічними дисциплінами. Куратором цього курсу є також акторка театру Лариса Шелоумова.

— В афіші цього місяця я помітила вистави гостьового театру, творчого об’єднання Amantes. Як склалася ця співпраця?

— Ми надаємо послуги з організації театрального дійства. Співпрацюємо з різними колективами, адже не у всіх, особливо незалежних театрів, є власне приміщення, щоб грати вистави. Зазвичай у нас сцена зайнята або власними виставами, або репетиціями. Але декілька днів на місяць вільна. І в ці дні ми маємо можливість надавати такі послуги з організації театрального дійства.

Оскільки запитів дуже багато, не завжди від колективів з високою художньою цінністю, а днів у нас мало, за деякий час ми виокремили кількох партнерів, з якими нам комфортно. І за художню якість театрального продукту яких ми готові відповідати. Працюємо тільки з ними. Як творче об’єднання Amantes, незалежна театральна організація. Також ми співпрацюємо з командою, яка називається «Mariia& Magdalyna». Вони регулярно грають у нас свою виставу «Сонячний народ». Це дівчата з «Даху».

Позаяк ми залишили лише партнерів, за якість театральної продукції яких ми відповідаємо, тепер вписуємо їх до себе в афішу. І таким чином допомагаємо їм з комунікацією.

ПРЕМ’ЄРИ СЕЗОНУ: ЛЕСЯ УКРАЇНКА, ІВАН ФРАНКО, МАЙК ЙОГАНСЕН

— Перейдемо до основних прем’єр. Наприкінці грудня це буде ваша постановка «Оргія» за творами Лесі Українки. Розкажіть, як давно хотіли попрацювати з цим матеріалом, чому обрали саме його?

— Насправді це досить незвичний для мене підхід і досвід. Як правило, я в так званій своїй режисерській торбинці дуже довго ношу різні тексти перед тим, як стається нагода до їх втілення. Люблю, коли драматургічний матеріал довго обдумується і «перетравлюється» у підсвідомості. Зазвичай, з моменту появи першого задуму та ідеї до втілення проходить декілька років. Так було, наприклад, з моєю попередньою виставою за п’єсою Дюрренматта «Візит старої дами», яку ставив в Рівненському театрі. Задумав ще у 2016 році, і просто якось так не траплялося нагоди. Завдяки запрошенню Рівненського театру весною цього року нарешті ця вистава сталася. І так майже зі всіма моїми постановками.

У випадку «Оргії» все було інакше. Влітку активно шукав матеріал для постановки в Малому театрі. Був націлений на Шекспіра або подібну драматургію. На це було декілька причин. По-перше, в репертуарі Малого театру наразі немає не прозової драматургії. І я хотів цю нішу заповнити. По-друге, я ніколи не працював з Шекспіром, як і з жодною не прозовою драматургією. Тож для мене це було цікавим викликом. Коли перечитав та освіжив у пам’яті майже всі тексти Шекспіра, ні за що не зачепився. Або це нецікаво мені, або це неможливо в умовах нашого театру, або немає артистів, які могли б певних персонажів грати. Тоді почав думати про якусь альтернативу. І чомусь з української літератури, як альтернатива Шекспіра, мені прийшла Леся Українка. Наша національна драматургія небагата на не прозову.

Я прочитав всі тексти Лесі Українки, і це скоріше не п’єси, а як вона сама визначала «етюди». Окрім «Лісової пісні» та «Кассандри» це переважно замальовки. Але потім мені наснився хід, що їх можна об’єднати в одну історію. Дві п’єси — «Оргія» та «Йоганна, жінка Хусова» — дуже добре та просто, майже без будь-яких втручань в текст, об’єднуються в одну історію. І додатково ми взяли епізоди із п’єси «Одержима». Таким чином, з цих трьох текстів робимо одну виставу, яка має об’єм та сюжетну складність.

— За сюжетом вистави, найталановитіші сини й доньки Еллади мають розважати поважних гостей із Риму. А римляни приїхали не лише насолоджуватися мистецтвом, а й шукати інакодумців. Розкажіть, які сенси ви побачили в цьому матеріалі та закладали в постановці?

— Зрозуміло, що Леся Українка не розповідає історію античності. Вона говорить про речі, які її турбували на початку ХХ століття. І аж страшно, що ці речі настільки актуальні й сьогодні. Драматургічна колізія досить проста. Є імперія, Рим, і є колонія цієї імперії, Греція. Мистецтво та культура Греції значно розвиненіші. А проте Греція є колонією і васалом Риму. Героями цієї історії є люди, які живуть в колонії та мусять якимось чином взаємодіяти з імперією, з її представниками.

І отут Леся Українка в кількох цих п’єсах дає широку палітру цих людей: хтось йде на компроміс із власною совістю, хтось свідомо стає колаборантом, когось примушують до цього колабораціонізму, а хтось навпаки залишається вірним власним принципам і не йде на жодні поступки. Люди із різними позиціями та з різною твердістю переконання зможуть себе впізнати в нашій виставі.

— Далі у вас заявлені ще дві постановки. Режисерка Олена Щур, вистава якої «Жінка в Берліні» йде у вашому репертуарі, робитиме виставу за п’єсою Івана Франка. Якою саме?

— Драма «Учитель». Досить непопулярний в театрі текст. Інші твори Івана Франка, окрім «Украденого щастя», мало хто ставить. Але ми вирішили спробувати цю п’єсу актуалізувати та знайти в ній щось співзвучне сьогодні. Йдеться про просвітництво, про людину, яка вірить і намагається змінити світ, але зіштовхується з прагматизмом, з темнотою у головах і іншими перешкодами.

— Ще одну виставу у вас ставитиме запрошений режисер Артем Вусик з Харкова. Він є співзасновником декількох незалежних театрів, а свій режисерський стиль називає фанк-футуризмом. У вас він працюватиме над постановкою за твором письменника-авангардиста, представника «Розстріляного відродження» Майка Йогансена.

— Це буде перша постановка Артема в Києві, чому я дуже радію. Ті вистави Артема, які я бачив, здаються мені досить самобутніми та цікавими мистецькими явищами. Як і театри, в яких Артем працював чи які створював. Зараз він є режисером та актором театру «Нафта». І все, що з’являється у цьому театрі, мене цікавить і здається переконливим. Тому мене надзвичайно тішить, що цей проєкт у нас задуманий і сподіваюся, буде втілений.

Артем поставить виставу за одним з ключових романів Майка Йогансена. Із авангардною назвою, яка пасує цьому матеріалу — «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Гадаю, це буде експеримент в репертуарі нашого театру, який не схожий ні на що, що у нас було досі.

ТЕАТР В КОНТЕКСТІ: РОЗМОВИ, ВИСТАВКИ, ФЕСТИВАЛЬ

— Окрім вистав, в театрі відбувається багато інших подій: виставки однієї картини, фестиваль, просвітницькі лекції перед показами. Розкажіть про цей напрямок діяльності театру?

— Декілька сезонів тому ми вигадали стратегічний напрямок під назвою «Театр у контексті». Він має досить широкі рамки та формати. Наприклад, в минулому сезоні, у нас проходили лекції про кіно. Хоч прямого стосунку до театру вони не мали, контекстуально ми та наші глядачі дізнавалися багато інформації, яка потім, при перегляді вистав, допомагала розуміти їх краще, вибудовувати системні зв’язки.

Ми пішли дещо іншим шляхом, ніж наші колеги, які роблять обговорення вистав після перегляду. Ми не говоримо про наші вистави з глядачами, ми говоримо про контекст перед виставами. Запрошуємо фахівців різних напрямків, які, наприклад, розказують про літературний контекст, про життя і творчість автора, історію чи культуру країни, де відбувається дія. Це допомагає переглядати виставу трохи під іншим кутом. Так, у грудні вистава «Двоє» буде з передмовою психотерапевта Володимира Станчишина, який розкаже про сучасні романтичні стосунки, їх виклики.

З кінця минулого сезону ми почали проводити в фоє нашого театру виставки однієї роботи у співпраці з галереєю The Naked Room. Тепер наші відвідувачі можуть подивитися один твір образотворчого мистецтва сучасного українського художника. Фестиваль «Культ Києва» ми вперше провели минулого сезону, і плануємо напнрикінці цього. Це буде камерний фестиваль локального мистецтва, фокусною темою стане тема «Гості столиці». Говоритимемо про митців, для яких Київ не є рідним містом, але які присвячували цьому місту свою творчість, певний час жили тут. Загалом, всі ми в гостях у Києва, який є містом з тисячолітньою історією.

ГЛЯДАЧІ ПРИХОДЯТЬ В ТЕАТР ЗА РЕФЛЕКСІЄЮ

— Сьогодні, у час повномасштабної війни, люди прагнуть піти до театру, на вистави часто неможливо купити квитки. У вас камерний театр, і мабуть, завжди аншлаги. Однак, чи ви помітили особливу цікавість, або чи змінився якось глядач?

— Ми, звичайно, помічаємо театральний бум. Якщо раніше було можливо придбати квитки на виставу навіть в той же день, то наразі вони продані заздалегідь. Інтерес до театр, як і до всієї української культури, зріс. У нас в репертуарі небагато розважального контенту, і до війни це часто було відлякуючим фактором. Люди питали: а де комедії, коли будуть. Мені здається, що зараз, попри складні часи, глядачі не цураються драми й приходять в театр за рефлексією, навіть на гострі та болючі теми.

— І наостанок актуальне для всіх питання. Зараз маємо регулярні відключення світла. Чи працюєте ви в цей час, чи маєте альтернативні джерела живлення?

— Частина репертуару у нас, адаптована до можливості працювати з зарядними станціями. Тож на деякі вистави, а це майже половина, відсутність електроенергії не впливає. А деякі, які складніші з технічної точки зору, ми ще не адаптували. Але цим займаємося. Крім того, місто виділило нам кошти, і ми маємо закупити додаткову техніку альтернативного живлення, яка допоможе це завдання вирішити. Гадаю, до Нового року ми будемо незалежні від централізованого електропостачання, і зможемо грати всі вистави в умовах вимкнення світла.

Читайте також:

• У столиці пройде фінал фестивалю-премії «GRA» та назвуть лауреатів. За перемогу у чотирьох номінаціях змагаються шість київських вистав.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»