Кампанія «16 днів проти насильства» у Києві: заходи підтримки та превенції

Щороку у листопаді-грудні у світі проводиться акція «16 днів проти насильства». Її мета привернути увагу до явища, яке відбувається «за дверима» квартир та будинків, яке тривалий час сприймали, як належне, «справи сімейні» — домашнього насильства. Хоча більшість тих, хто страждає від домашнього насильства — жінки, проте постраждалими можуть бути і чоловіки, і діти.

Бере участь у Всеукраїнській акції, що є частиною Всесвітньої, і Київ. Які відбудеться цього року в столиці розповіла Директорка Київського міського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству (КМЦГР) Тетяна Зотова.

Важливо, що КМЦГР є місцем, де постраждалі від домашнього насильства можуть отримати повний перелік послуг — від надання безпечного місця перебування, до юридичної, соціальної та психологічної допомоги.

— Які заходи заплановано провести цього року в рамках кампанії «16 днів проти насильства»?

— Буде чимало публічних заходів, щоб привернути увагу до цієї проблеми. Але головну мету. яку ми ставимо перед собою, показати людям, що з кола насильства можна вирватися. І це необхідно робити. Як свідчить наш багаторічний досвід, це не та проблема, яка може розв’язатися сама собою. Навпаки, з часом насильство відбувається частіше і воно стає безжальнішим.

Наш Центр працює у межах міської цільової програми «Запобігання та протидія домашньому насильству та/або насильству за ознакою статі». Згідно цієї програми, передбачена робота у кількох напрямках: розвиток та утримання спеціалізованих сервісів для допомоги постраждалим, а це утримання притулків, кімнат кризового реагування, денних центрів соціально-психологічної допомоги тощо. Також розвиваємо нові сервіси та послуги, проводимо інформаційно-просвітницьку діяльність для запобігання насильства.

Зауважу, що насильство, ще не лише коли б’ють, насильство може бути й психологічним, економічним та сексуальним. Наприклад, коли вас ігнорують, принижують, сварять — це також насильство. Психологічне. Коли не дозволяють працювати чи розпоряджатися своїм майном — це економічне насильство.

Я впевнена, що кожен з нас чи прямо, чи опосередковано стикався з домашнім насильством. Важливо — не мовчати про це, звертатися по допомогу. Взагалі, на моє переконання, увага суспільства до домашнього насильства не повинна обмежуватися 16 днями.

Щодо цьогорічної акції, то у межах заходів покажемо документальну виставу про роль жінки в суспільстві. Акторки програють реальні реальні історії жінок, які пережили домашнє насильство. Вони розкажуть, з чого воно починається, як людина до призвичаюється, мовляв, «таке було у бабусі, у мами і у мене», і сприймає побої, як викривлену норму. До речі, всі наші історії, мають щасливій кінець. Це наш головний «меседж» — показати, що вихід є!

На сторінках наших соціальних мереж ми теж часто публікуємо такі розповіді. По-перше, це показує людям, що вони не самі, що інші мають схожі проблеми, але знаходять сили змінювати своє життя на краще. Це мотивує і надихає, мовляв, «якщо хтось зміг — то і я зможу».

— Як змінюється ставлення суспільства до проблеми домашнього насильства?

— Насправді й розвинені країни стали фіксувати увагу на проблемах домашнього насильства достатньо нещодавно — наприкінці минулого століття. Нам також є над чим працювати у цьому напрямку, але, ставлення суспільства поступово змінюється. Особливо це стосується молоді, яка, як правило обізнана про проблематику та що з цим робити.

Важче з людьми середнього та старшого віку. І у цього є багато причин, зокрема, як я уже згадувала «соціальна естафета», коли жінки поколіннями зростають у родинах кривдників, тож сприймають це, як норму. Також важливі економічні чинники, коли постраждала залишається з кривдником з економічних чи побутових причин. І я б навіть сказала, що біда у тому, коли у таких сім’ях діти стають свідками того, як батько знущається з матері, бо вони можуть переносити цю модель вже у свої сім’ї.

— Київ може всебічно допомагати постраждалим від сімейного насильства. Розкажіть, будь ласка, як працюють притулки тимчасового перебування, а також кризові кімнати.

— Наразі в Києві працює дві кімнати кризового реагування та два притулки. Вони між собою взаємопов’язані. У кризових кімнатах одночасно може перебувати 13 людей. Термін перебування — до 10 днів. Це перший етап, куди потрапляє людина. Це безпечне місце, куди цілодобово можна поселити постраждалих від домашнього насильства, яким небезпечно залишатися з кривдником в одному приміщенні. При чому Київ — перше місто в Україні, яке надає такі послуги і чоловікам.

І у нас був випадок, коли привезли чоловіка і трьох дітей — їхня мама зловживає алкоголем. Нерідко у ці кімнати люди потрапляють без нічого — роздягнуті й босі. Тому в нас є банк одягу, який забезпечують благодійники, щоб можна було б підібрати щось на перший час.

Наступний етап допомоги — притулки. Якщо постраждала не вирішила свої питання під час перебування у кімнатах кризового реагування, і немає де жити — людина може скористатися послугою перебування у притулку. Одночасно може проживати 25 осіб. Термін перебування — до півроку. І саме там проводиться основна робота з відновлення стану постраждалих. Вони там не просто живуть, а й отримують комплексну допомогу — консультації психологів, юристів, підтримку соціальних працівників. Якщо потрібно, то навіть професійне навчання, щоб отримати нову професію та економічну незалежність у майбутньому. Наприклад, нещодавно наші клієнти навчалися на майстрів манюкюру. Гарна професія, яку можна швидко опанувати і яка затребувана на ринку праці.

Також за необхідності постраждалих супроводжують до медичних закладів та центрів вторинної правової допомоги. Як правило, до 80% з мешканців притулків потребують саме консультацій юристів — розлучення, опіка над дітьми, розподіл майна та інше.

Хочу зауважити, що в притулках людей забезпечують всім необхідним — харчуванням, одягом, предметами гігієни. Це час не для того, аби думати про побутові речі, а вирішити свої нагальні питання. І ми дуже радіємо, коли через пів року бачимо, як жінки та чоловіки розпочинають нове, вільне від насильства життя.

— Чи справляються вони з навантаженням? Можливо, необхідно збільшувати кількість кризових кімнат?

— Я б не сказала, що нам потрібні додаткові кризові кімнати. Нам потрібна система для превенції насильства — денні центри, де усі ті, хто відчуває, що може постраждати від насильства, отрималу допомогу. Необхідно працювати у напрямку не допущення непоправного. Превенція — це ефективно і дешевше.

— Одним із елементів системи протидії насильству є мобільні бригади, які допомагають постраждалим від насильства. Вони показали свою ефективність?

— Безумовно. Наразі у Києві є п’ять мобільних бригад соціально-психологічної допомоги. Саме вони виїжджають на виклики, коли трапляється домашнє насильство. Їх викликають самі постраждалі чи поліція. Екіпаж складається з психолога, соціального працівника та водія.

Бригади почали працювати у 2022 році, коли Фонд Народонаселення ООН в Україні — UNFPA Ukraine придбав для нас чотири автомобілі, ще одну машину місто купило за рахунок субвенції з державного бюджету. Тож маємо п’ять бригад. Лише за цей рік вони мали понад тисячу виїздів та допомогли 800 особам.

Це дуже ефективний механізм допомоги постраждалим від домашнього насильства. Хочу наголосити, що вони працюють з постраждалими, а все, що стосується кривдників — це компетенція поліції.

Нагадаю, що створення мобільних бригад стало можливим завдяки тісній співпраці влади столиці з Фондом Народонаселення ООН в Україні — UNFPA Ukraine, який допоміг створити ефективну систему спеціалізованих сервісів для допомоги постраждалим від домашнього насильства. Ініціатором такої співпраці виступила заступниця голови КМДА із самоврядних питань Марина Хонда. До речі, вона є безперечним лідером у питаннях подолання домашнього насильства в столиці.

— Нещодавно оприлюднили статистику звернень на міський телефон довіри. І вона свідчить, що 40% дзвінків стосуються саме домашнього насильства з тенденцією до зростання. З чим пов’язана велика кількість звернень?

— Так, кількість звернень зростає. У першому півріччі до нас зателефонували 6 тисяч осіб, це при тому, що за весь минулий рік було трохи більше 6 тисяч.

Причина очевидна — війна, збільшення кількості внутрішньо-переміщених осіб, проблеми, пов’язані з війною і ментальним здоров’ям людей.

Ця тема дуже болюча для переселенців — чимало з них все втратили, далеко не всі чоловіки можуть влаштуватися на новому місці, забезпечити своїм рідним гідний рівень життя. Як наслідок, є випадки зловживання та домашнього насильства. Але маю визнати і те, що у нас були й дзвінки від чоловіків, які відчували, що на грані зриву, і потребують допомоги. Ми їх консультували.

Є ще один аспект, який напевне впливає на збільшення звернень — люди все більше дізнаються про домашнє насильство та наш Центр, який допомагає постраждалим. Це і результат інформаційних кампаній, які проводимо, в так зване «сарафанне радіо», коли люди діляться власним досвідом з друзями, знайомими.

— А звідки людина, яка Звідки постраждалі дізнаються про те, де вони можуть отримати допомогу. Наприклад про номери телефон прямої лінії чи мобільних бригад?

— Таку інформацію надають поліцейські. Крім того, ми тривалий час, через наші соціальні мережі та офіційні канали, які має місто, повідомляємо, за якими номерами до нас можна звертатися. Також цю інформацію розповсюджуємо через ЦНАПи, соціальні та медичні заклади.

Насправді, інформації багато. І до речі, якось так сталося, що мені з дитиною довелося відвідати дитячу травматологію, і я побачила там наші інформаційні матеріали з контактами.

Хочу наголосити, що Київ єдине місто, яке запровадило власну службу телефону довіри. У її цінності ми переконалися уже на початку повномасштабного вторгнення. Наші дівчата-психологи були на зв’язку з 30-40 людьми, які ховалися в підвалі на окупованій території у передмісті Києва, підтримували їх. І ви не уявляєте, яка зворушлива була зустріч, коли Київщину деокупували, і дехто з цих людей приїхав до нас подякувати…

Загалом все більше людей вже усвідомлюють, що домашнє насильство, це не «ОК», що проблема не розв’яжеться сама собою. Що необхідно брати відповідальність за своє життя і рятуватися, і головне, поруч є люди, які допомагають це зробити.

— Як вплинула повномасштабна війна на проблему домашнього насильства, і чи є нові програми з запобігання СН з урахуванням сьогоденних реалій?

-За минулі два роки ми фіксуємо сплеск домашнього насильства. Його стало більше, і воно безжальніше. Наведу статистику — у першому півріччі цього року кримінальних проваджень, пов’язаних з домашнім насильством зареєстровано на 63% більше, ніж у першій половині 2023 року. І це лише зареєстрованих проваджень.

Про випадки у родинах ВПО я уже розповідала. У нас також почастішали випадки, коли домашнє насильство трапляється у родинах військовослужбовців. Люди повертаються з війни і їм важко перебувати в нових реаліях. Вони звикли знаходитися в постійній напрузі та бажанні все контролювати. На війні це необхідно, щоб вижити, але таке не спрацьовує у родині. Сім’ї часто не готові з цим миритися.

Саме тому, зараз проблема сімейного насильства також має розглядатися крізь призму війни. Ми вже працюємо у цьому напрямку. Зокрема запроваджували проєкт підтримки родин військовослужбовців.

— Можете розповісти детальніше про нього?

— Важливо, що цей проєкт був зроблений за партнерства з Фондом Народонаселення ООН в Україні — UNFPA Ukraine. Ми розподили програми для різних фокус груп: для людей які очікують на близьких з війни, на тих, рідні яких вже повернулися, та людей, які вже зазнали втрат.

У його рамках через наші психологи працювали з понад двома тисячами людей. Причому, якщо ми починали з відносно невеликою кількістю жінок, то по мірі розгортання проєкту нас знаходили все нові й нові люди.

До нас приходили жінки, які чекали чоловіків, і при цьому зривалися на дітях. Підлітки, які сердилися на батьків і на весь світ, приходили ті, хто пережив втрату — і до них знаходили підходи.

Ми відійшли від класичного формату групових терапій, а переключилися на арттерапію, тілесні практики постійні — і люди почали відкриватися та знаходили підтримку та полегшення.

Дуже показовим став випадок, коли колишній військовослужбовець захотів доєднатися до сеансів, адже побачив, як позитивно змінилася його дружина. І він захотів мінятися також, щоб покращити стосунки в родині.

— Є запит на продовження таких програм?

— Саме на такий формат роботи з сім’ями у нас є великий запит. А, нагадаю, що в Києві зараз понад 130 тисяч сімей військовослужбовців. Тож маємо усвідомлювати, яка велика кількість родин потребує підтримки. Сподіваюся, що наші партнери у майбутньому підтримають цей проєкт.

Я впевнена, що нам необхідна загальнонаціональна та всебічна програма — психологічна психологічна підтримка родин родин захисників та захисниць, які повертаються до цивільного життя. До речі, наразі ми у процесі створення ще одного денного центру соціально-психологічної допомоги у Голосіївському районі Києва. Попередньо визначили, що класичної концепції роботи, цей Центр буде більше працювати з родинами військовослужбовців.

Як звернутися за допомогою:

Телефонуйте на конфіденційний та безплатний телефон довіри:

15-00 (зі стаціонарного);

044-272-15-00 (із мобільного).

Міська служба телефону довіри працює абсолютно конфіденційно, безоплатно та цілодобово.

Також можна отримати очну психологічну підтримку та юридичну допомогу у Денному центрі соціально-психологічної допомоги, вул. Райдужна, 6-А.

А також звертайтеся до КМЦ гендерної рівності, запобігання та протидії насильству за адресою: вулиця Юрія Іллєнка, 20.

«Вечірній Київ» писав про те, що столичні депутати затвердили цільову програму з протидії домашньому насильству.

Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»