Невидимі сади: у столиці мовою мистецтва демонструють зв’язок людини та природи. ФОТО

Виставка «Невидимі сади» фокусується на темі екології та психології, поєднуючи їх через метафору саду.

Перший аспект виставки акцентує на вразливості зникаючих рослин України, які опинилися під додатковою загрозою через війну та важливості збереження біорізноманіття та природного спадку України.

Другий аспект присвячений метафорі невидимих садів як внутрішніх опор, які люди знаходять у собі для виживання у найскладніші часи. Коли для багатьох мистецтво стало способом відновлення і пошуку внутрішньої сили.

«Виставку ми готували близько року. Спочатку запропонували авторам намалювати червонокнижні рослини. Адже тема зникаючих рослин під час війни стала ще актуальнішою. З іншого боку, природний світ є метафорою того, що відбувається з нами, — поділилася співкураторка виставки Дельнара Ель. — Після початку повномасштабного вторгнення я повернулася до малювання, зображаючи рослини. Багато авторів почали малювати саме в цей час, що для них стало пошуком внутрішніх опор. Так прийшла тема внутрішніх, невидимих садів. І саме слово „сад“ має багато значень. Цікаво, що рай завжди асоціювався з божественним садом, але слово paradise (рай) походить з авестійської мови та означає „сад огороджений“, тобто створений людиною. Отже, в нашій владі створювати рай, плекати свій внутрішній сад. Ми прагнули показати внутрішні сади авторів, що їх тримає в ці складні часи. І щоб кожен відвідувач надихнувся роботами та знайшов свій внутрішній сад».

Як розповіла співкураторка, частину художників обирали у відкритому конкурсу, інших запросили до проєкту. Таким чином на виставці представлені як знані автори, так і ті, хто тільки нещодавно почав малювати, і для кого це перша виставка.

В одному з залів Дельнара Ель показала свій власний проєкт «Вічні». Це роботи, створені в різних техніках. Звертає увагу протитанковий їжак з картону та лляних килимків.

«Я пошила такі їжаки для пророщення. Висадила на них насіння, не знаючи, чи проросте. І воно проросло. Як це відбувалося зафіксувала у фотодокументації: зрештою він розчинився, природа перемогла, — пояснює Дельнара. — Ці їжаки є символом війни та нашого опору. Метафорою, яка допомагає розказувати про війну, що сама природа є надією на майбутнє і відродження. В іншому циклі робіт зобразила зруйновані будівлі та лікарські рослини, як чистотіл, подорожник, цикорій, які проростають, наче намагаються зцілити ці будинки.

На роботах, зроблених в монотипії, також є їжаки, будинки, а також віддруковані реальні рослини. Це дуже швидка техніка, що виявилася для мене відображенням, як природа сама себе проявляє. Також є ціанотипія на тканині, це спосіб монохромного фотографічного друку, винайдений ще в 1842 році. Зображення проявляється завдяки дії сонячних променів і до певної міри непередбачуване, не знаєш, що вийде в результаті».

Роботи учасників виставки створені у різних техніках. Так, онучка Алли Горської та Віктора Зарецького Олена Зарецька вперше представила свої колажі.

«Використала свої старі роботи за 7 років, склала з них чотири колажі, два з яких показую в експозиції, — зазначила вона. — Ірис хотіла зробити тактильно-еротичним, показати, що квіти наче наше життєве лібідо. А на другому зображено „Колесо балансу“, це психотерапевтична практика, однак у мене сектори цього колеса порожні. Для мене це наче підсумкова лінія під певним творчим і життєвим періодом».

Привертають увагу дві роботи Наталії Кохаль 2023 року — «Врятуй гніздо» та «Розмова з чорним птахом». На них зображені жінки у національному вбранні.

«Коли почалася велика війна, виникло відчуття, що треба чинити культурний супротив. І мене потягнуло до національної тематики. Раніше теми українського костюма, жінки, традицій у творчості не було, — зізнається Наталія Кохаль. — Це диптих. Одна жінка — доросла, інша молода. Посередині лінія життя: червона гаряча в молодості, і чорна, що означає досвід і мудрість. Роботи алегоричні. В одній молода жінка розмовляє з чорним круком, символом мудрості, але й війни. А старій треба рятувати гніздо, родину. Для створення візерунків відштовхувалась від реальної барокової вишивки, автентичного орнаменту з книги».

Умовно експозиція поділена на дві частини: сучасне мистецтво та ботанічне, яке зосереджене на зображенні квітів. За другий напрямок відповідала Наталія Купчик — художниця-графік, яка 5 років малює ботаніку.

«З Дельнарою ми познайомилися в спільноті художників. Навесні разом організовували виставку „Незламні квіти“ в галереї „Митець“, де зібрали близько 100 художниць. Була ідея підтримати наших жінок. які малюють під час війни, — пригадує Наталія Купчик. — Після того проєкту у нас з’явилося бажання створити щось ще потужніше та глибоке. Не просто художні ботанічні роботи. Тоді якраз зруйнували Каховську дамбу, і нас вразило, стільки рослин опинилося під загрозою вимирання. Вирішили мистецтвом привернути увагу до зникаючих видів рослин. Вони ростуть на Донеччині, в Криму, зоні бойових дій. Наприклад, у нас є кримська півонія. Хочемо випустити електронний варіант книги, розіслати по світу, аби показати масштаби екологічної катастрофи. Але виставку не зробили суто ботанічною, адже не всі художниці є ботаніками, які працюють за певними канонами. І ботанічний живопис також різний — є наукова ілюстрація, є вільна інтерпретація. Втім, одна зала у нас саме з червонокнижними рослинами».

Наталія Купчик представила й свій проєкт «Сади», який представляє її роботи різних циклів. Деякі створені спеціально до виставки.

«Тут є серія, намальована з тіней рослин, які брала як відправну точку. В мене в оселі багато рослин, і в сонячний день вони відбивають тіні, — зазначила художниця. — Почала цю серію після початку повномасштабної війни, влітку 2022. Сподобалося як тіні „малюють“ на папері, кожна робота неповторна, як і моя внутрішня експресія. На інших роботах зображені рослини: квіти, які подарував мені чоловік на срібне весілля, букет від доньки на день народження, за кожним зображенням є певна історія».

Виставка «Невидимі сади» складається з шести залів-розділів, огляд яких може стати окремою подорожжю через різні виміри садів:

• «Невидимі»: Досліджує зв’язок із природою через тілесність, підкреслюючи взаємозалежність людини та природи;
• «Винайдені»: Присвячений уяві та творчості, цей розділ показує, як повсякденне може перетворитися на джерело натхнення та опори;
• «Вічні»: Персональна виставка Дельнари Ель, де вона розмірковує про час як постійного супутника життя, який водночас руйнує і відновлює, підкреслюючи, що природа є символом вічності, стійкості та безперервного оновлення;

• «Внутрішні»: Цей розділ ботанічного живопису відображає духовну силу природи, яка допомагає людині відновитися навіть у найскладніші моменти життя;
• «Зникаючі»: Фокус на рідкісних та зникаючих видах рослин України, які потерпають від війни та втрати природного середовища — ботанічний живопис з рослинами Червоної книги України
• «Сади»: Персональна виставка Наталії Купчик, яка розкриває світ, де зовнішнє і внутрішнє переплітаються.

Гуляючи залами, відвідувачам пропонують не лише замислитися над екологічними проблемами, але й віднайти в собі ці невидимі сади — джерела відновлення та внутрішні опори, які дають силу в наші складні часи.

У рамках виставки проводиться акція «Сади майбутнього: посади свій сад — допоможи ЗСУ!» — можна придбати насіння квітів, всі кошти будуть направлені на актуальні збори на ЗСУ.

«Невидимі сади»

Коли: до 27 жовтня, з 10:00 до 18:00
Де: Національний музей Тараса Шевченка, бул. Шевченка, 12
Вартість квитка: 130 грн, для учнів, студентів і пенсіонерів 60 грн.

Читайте також:

• Жінка, її уламки, ніч та війна: столична галерея представила оригінальний фотопроєкт. Виставка артфотографі‌ї запрошує до споглядання не лише процесу руйнації, але й відновлення та процесу пошуку нових форм і сенсів.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»