Прем’єра «Партенопи» Паоло Соррентіно зібрала солд-аут у Києві

За межами Києва солд-аут на європейській прем’єрі виглядає як щось незвичне. Тут же, один з глядачів перед входом на сеанс, побачивши подив автора тексту, сказав «А чого дивуватися? Ви що не знаєте хто такий Соррентіно?». І потрапив у саме «яблучко», бо саме розуміння хто таки Паоло Соррентіно і стало ключем до розуміння «Партенопи». Режисер, який відомий широкій публіці серіалом «Молодий Папа», залишився вірний своєму стилю, який одних надихає, а інших бісить. І «Партенопа» теж зібрала неоднозначні, подекуди абсолютно протилежні відгуки.

ТАК ХТО ВЛАСНЕ ТАКИЙ «ЦЕЙ ВАШ» СОРРЕНТІНО

Паоло Соррентіно — один з найтитулованіших італійський режисер з тих хто нині живе. Розпочавши свій шлях на початку нульових з фільмом «Зайва людина», Паоло одразу заявив про себе. Цю стрічку на одному з фестивалів помітив Мартін Скорсезе й відзначив молодого режисера, як майбутню зірку. Вже з наступним фільмом «Наслідки кохання» Соррентіно брав участь у Каннському кінофестивалі.

Окремо варто відзначити фільм «Велика краса» 2013 року. Тут Паоло, неаполітанець який переїхав до Рима, оспівав це вічне місто, надихнувшись «Солодким життям» Федеріко Фелліні. Стрічку називали навіть «вільним римейком» фільму Фелліні. Це сатирично-декадентське кіно перемогло на «Оскарі» в категорії «Кращий фільм іноземною мовою», «Золотий глобус» та призи Європейської кіноакадемії. Словом, це був прорив. Вже після нього були серіали «Молодий Папа» та «Новий Папа».

Разом з тим Паоло Соррентіно повертається до Неаполя й оспівує своє рідне місто. Спочатку — в автобіографічній і трагічній «Руці Бога», і ось тепер — у «Партенопі».

ПАРТЕНОПА — ГОСТЯ З ДРЕВНІХ МІФІВ

У грецькій міфології Партенопа — сирена, яка намагалася своїм співом спокусити Одіссея, а коли в неї це не вийшло — наклала на себе руки. Її тіло прибило до берегів і на тому місці заснували місто Партенопея, яке потім стало Неаполем.
У римському міфі Партенопа — кохана кентавра Везувія. Закохані розгнівали бога Юпітера й він перетворив Везувія на вулкан, а Партенопу — на місто Неаполь.

В обох сюжетах є дві спільні речі — Партенопа до нестями гарна й всіх у себе закохує. А ще вона втілює собою Неаполь. І це незмінне є і у Соррентіно.

ТОЖ ПРО ЩО КІНО

Стрічка розповідає про життя дівчини Партенопи, яка народилася у Неаполі. Її обожнюють рідні, й протягом життя всі зачудовуються її вродою. Чоловіки бажають заволодіти нею (навіть рідний брат), жінки визнають її красу та перевагу, а камера — нещадно нею милується. Нею та краєвидами і мешканцями Неаполя, в якому Партенопа живе, відпочиває та шукає себе. Жінка будує кар’єру вченої, вивчаючи антропологію та зближується та віддаляється від чоловіків.

Та це не історія про становлення героїні чи якісь життєві перипетії. Сюжет тут існує лише для того щоб провести глядача через красу, яку хоче показати Соррентіно. Естетичні кадри моря, міста, портрети людей, собори, оголені тіла — стрічка наповнена цими деталями, які як пазл складаються в одну велику Красу.

ЧОМУ ФІЛЬМ НЕОДНОЗНАЧНО СПРИЙНЯЛИ

Звісно ж стрічку, де камера неодноразово милується красою жіночого тіла, в сучасному світі не могли не звинуватити в об’єктивації та інших популярних гріхах. І оскільки тут героїню люблять і жадають всі чоловіки, які її зустрічають — то й сексуалізованих сцен тут вдосталь. Головну роль тут зіграла дебютантка Челлесте Далла Порта, яка до кіно була моделлю. І зрештою цей вибір не випадковий, адже можна сказати, що вона й у фільмі більше працює як модель. Сценарій не вимагає від Порти яскравих проявів драматичної акторської гри, натомість актриса багато і красиво позує в кадрі. Звісно, від звинувачень чи радше докорів, Соррентіно відмахнувся.

Критикували стрічку і за пафосно-поетизовані діалоги та репліки, якими спілкуються персонажі у сценах, які цього не передбачають. Краса яку оспівує Соррентіно — не лише у кадрах, а й у словах та думках героїв. І місцями це виглядає гіперболізовано та нереалістично. За це критикували й попередні роботи Соррентіно, зокрема «Велику красу». Втім, за таку підкреслену естетизацію всього на світі режисера і люблять. І «Партенопа», яка схожа на пазл з гарних листівок — виглядає як виклик критикам.

Також неоднозначні емоції, особливо у жіночої аудиторії, викликав фінал стрічки. Але його ми не будемо спойлерити.

ПОЯВА ГАРІ ОЛДМАНА

Варто відзначити, що у «Партенопі» зіграв зірковий актор Гарі Олдмен, при чому зіграв реального персонажа — письменника Джона Чівера. Чівер тут старіючий, депресивний та багато п’є, що перекликається з біографією реального Джона.

Соррентіно взагалі любить вплітати у свої сюжети реальних особистостей. Зокрема у нього часто з’являється фігура Дієго Марадони. Для «Наполі» 80-х Марадона був ледь не богом, і транспаранти з його обличчям досі можна побачити на матчах неаполітанців у Серії А, навіть після смерті футболіста.

У Джоні Чівері хтось побачив алюзії на міфологічного Одіссея. Вони не є очевидними, але присутність письменника теж додає свій шматочок пазлу до загального зображення Краси.

ПІСЛЯСМАК

У кожного свої критерії хорошого кіно. Хтось здатен за хорошу картинку пробачити огріхи сценарію, хтось навпаки за хороший сюжет пробачає технічні недоліки. Хтось любить в кіно думати, хтось розважатися, хтось поєднувати одне з іншим.

Та одне можна сказати точно — хороше кіно здатне виходити далеко за межі свого сюжету і контексту. І на прикладі Паоло Соррентіно це чудово видно, адже його кіно часто прив’язане до місця і часу. Конкретно «Партенопа» — прив’язана до Неаполя, і увесь пазл Краси складається тут з неапольських картинок. І питання в тому — чи вдалося автору зробити так, щоб дивлячись на звабливу Партенопу і кіношний Неаполь, глядач зміг побачити щось про себе.

Адже кожне місто — хоч Париж, хоч Неаполь, хоч Київ, хоч Жмеринка можна розкласти на шматочки, як пазл. І якщо складати докупи в них теж можна помітити Красу. Так, наповненим Красою, можуть бути наповнені й дні кожного з нас. Красою думках і словах, красою в обіймах близьких і кинутих фраз у метро. Красою в ході футбольних фанатів чи навіть звуках повітряної тривоги.

Паоло Соррентіно навчився подібні речі помічати, збирати у кіно і показувати глядачам. А глядачі можуть цьому повчитися. Принаймні «Партенопа» точно підходить для таких вправ у прекрасному. Питання тільки в конкретному глядачеві — чи треба йому це, і чи готовий він зараз витрачати на це час.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Вечірній Київ»