Не будіть в індійській жінці звіра: в Києві показали соціальну, чорну комедію «Сестра-Опівніч»

У Міжнародну програму КТК організатори включили як історії вже маститих авторів, так і маловідомих режисерів, які зарекомендували себе на міжнародних фестивалях. Так, український глядач мав змогу побачити дебютну (!) повнометражну роботу Карана Кандгарі «Сестра-Опівніч».

Не зважаючи на серйозні теми, підняті у кіно та страшні речі на екрані, глядачі в залі періодично вибухали сміхом. З чого складається «Сестра-Опівніч» і чому вона дуже не схожа на типове індійське кіно — будемо розбиратися

Про що кіно

В центрі сюжету — молода індійська жінка Ума, яка приїздить в Мумбай. За домовленістю батьків Уму видають заміж за незграбного та звісно ж некоханого чоловіка. На дівчину чекають тяжкі випробування. Їй належить зрозуміти що таке доросле, подружнє життя та обов’язки.

В таких обставинах Ума відкриває в собі темну, неконтрольовану сторону, яка забирає життя дівчини під свій контроль. Тепер життя Уми стає страшнішим та веселішим, але і її шлюб, і всі хто навколо Уми — під загрозою. Так, соціальна драма про молоде подружжя з добрим гумором, перетворюється на чорну, вампірську треш-комедію.

Хто це зробив і чому це кіно не зовсім індійське

«Сестра-Опівніч» — фільм-учасник Канського кінофестивалю 2024. Стрічка не увійшла до основної програми, але була представлена у «Двотижневику режисерів».

Фільм позиціонують як індійський, сюжет відбувається в Індії й головну роль у ньому грає індійська актриса Радгіка Апте. Втім, кіно сильно відрізняється від типових індійських стрічок з минулого з піснями й танцями. Каран Кандгарі з 1999 року живе у Лондоні й звісно ж увібрав у себе традиції британської та американської культури, й конкретно кіно.

«Сестра-Опівніч» — це повнометражний дебют режисера, а до цього крім короткометражок він знімав кліп для гурту «Franz Ferdinand».

Критик Сергій Ксаверов, який представляв стрічку, наголошував на відсиланнях до творчості Веса Андерсона. Втім, частина глядачів у залі, як і автору цього тексту, відчула вплив скоріше Джима Джармуша.

Кіно починається з плану дороги. Камера слідкує за героїнею, яка прямує в Мумбай. Звучить класна рок-музика. Кадри коли камера збоку слідкує за героїнею, яка кудись прямує під музику постійно з’являються у «Сестрі-Опіновчі» і є фактично візитівкою фільмів Джармуша, тому можна сказати що глядачі, які відчули цей вайб — праві. Від Веса Андерсона тут специфічна симетрична побудова кадрів та специфічний гумор. Серед перших відгуків у залі можна було почути, що глядачі «спіймали» алюзії на «Загублене шосе» Девіда Лінча. Словом, типовий індійський фільм (ні :)).

Післясмак

У «Сестри-Опівночі» багато пластів. Коли цю стрічку представляв критик Сергій Ксаверов перед показом, він акцентував увагу на історії про відсутність суб’єктності у жінок в індійському суспільстві. При цьому, фільм позбавлений якогось феміністичного пафосу, натомість багатий на чорний, макабричний гумор.

Щось своє у стрічці знайдуть і ті хто потребує висвітлення й осмислення актуальних суспільних проблем, і ті хто просто прийде в кіно розважитися та отримати естетичне задоволення. Багатошарова історія, в якій сплелися драма про жіночу безправність, містичне, фантастичне кіно про кровопивцю та весела, хоч і чорна, комедія — «зайде» поціновувачам всіх трьох складових.

А от чого від стрічки чекати не треба — так це вайбу типового, стереотипного індійського кіно, яке асоціюють з Боллівудом. «Сестра-Опівніч» — про Мумбай, але це цілком європейське кіно.

Владислав ВЛАСЕНКО, «Вечірній Київ»