Параджанов прагнув розкрити світ вірменського поета, — Олена Гончарук про «Колір граната»

Кадр із фільму «Коліро граната»
Кадр із фільму «Коліро граната»

До 100-річчя з дня народження Сергія Параджанова у прокат вийшла відреставрована версія стрічки «Колір граната», знята в кінці 1960-х років. Керівниця Довженко-Центру Олена Гончарук розповіла «Вечірнього Києву» про особливості рестраврації та враження від картини.

Фільм був відреставрований компанією Мартіна Скорсезе — одного з найбільших прихильників режисера.

ІСТОРІЯ КАРТИНИ

До 250-річчя з дня народження вірменського поета Саят-Нова (Арутюна Саядана) у 1963 році партійна влада Радянського Союзу вирішила зробити з майстра любовної лірики символ радянської «дружби народів». Для цього запросили Сергія Параджанова, який хотів зняти стрічку, використовуючи нову поетичну кіномову, накреслену в пробах до «Київських фресок» (1966) та «Акопі Овнатаняні» (1967).

Критики визнали фільм надто символічним і незрозумілим для глядачів. Першу версію Параджанов мусив скоротити на вимогу цензорів і перейменувати на «Колір граната». Вона вийшла в обмежений прокат 1968 року.

Кадр із фільму «Коліро граната»

Московське керівництво, переглянувши картину у 1970-му році, зробило висновок, що «Колір граната» не можна рекомендувати для широкої глядацької авдиторії Радянського Союзу. Тоді режисер Сергій Юткевич додав інтертитри між епізодами та природні звуки, видалив еротичні та релігійні навантажені сцени. Кожна глава отримала назву («Дитинство поета», «Поет при дворі князя» тощо), а кожна назва підкріплювалася або короткою цитатою з творів поета, або пояснювальною анотацією. Ця версія вийшла в прокат у 1973 році, а Параджанов уперше побачив її тільки в 1988 році.

У 2014 році фільм відреставрували, перевели в цифрову форму та перемонтували, щоб максимально наблизити до оригінального бачення режисера. Світова прем’єра відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі. Реставрацію здійснив Кінофонд Мартіна Скорсезе спільно з Cineteca di Bologna.

Кадр із фільму «Коліро граната».

ПРО ЩО ФІЛЬМ

Кінопритча розповідає через алегоричні епізоди про життя вірменського поета Саят-Нова, від дитинства до смерті: духовний шлях, мистецькі напрацювання та внутрішні конфлікти зробили його головним ліриком. Фільм починається сценами з хлібом і рибою — символами християнства, та гранатів, з яких витікає червоний сік — символ життя та страждання. Надалі червоний колір проходить через увесь фільм.

Вірменський поет та музикант Саят-Нова жив у 18 столітті. Багато важливих обставин й подробиць біографії ще й сьогодні залишаються до кінця нез’ясованими та невивченими. Достовірних даних про його життя збереглося небагато. Це випадкові свідчення з пісень поета, сторінки рукописних збірок, складені ним та його сином Оганом, рукописи, переписані Саят-Новою, письмові грузинські джерела, спогади сучасників, які знали його персонально та перекази.

Поет писав вірші декількома мовами — збереглося його 60 творів вірменською, 34 — грузинською і 115 татарською, більшість з останніх поки не опубліковані і зберігаються в Азійському музеї в Санкт-Петербурзі.

Олена Гончарук. Фото: Алекс Заклецький

Детальніше про рестраврацію та як підготуватися до перегляду розповіла переможниця конкурсу на посаду керівниці Довженко-Центру Олена Гончарук.

 — Реставрація «Кольору граната» була виконана Кінофондом Мартіна Скорсезе, за що Скорсезе отримав премію Інституту Параджанова-Вартанова у 2014 році. Розкажіть, в чому була особливість цієї реставрації? Чим вона відрізняється від радянської версії?

— Варто зауважити, що монтажних версій «Кольору граната» було декілька. Першу версію фільму, відзнятого в 1966-67 роках, під назвою «Саят Нова», було забраковано цензурою. Тож Параджанов був змушений скоротити фільм і назвати його «Колір граната». Після обмеженого прокату у 1968 році цензори вирішили, що на широку аудиторію фільм давати не можна. Фільм зазнав нового монтажу і вийшов на екрани в 1973 році, і все без участі самого Параджанова, який вже був арештований.

У 2014 заснована Мартіном Скорсезе The Film Foundation та Болонська Сінематека виконали цифрову реставрацію монтажу 1968 року, зробленого Параджановим. Це означає, що у фільмі всі тексти написані вірменською, без інтертитрів і тлумачень російською мовою — на думку українських та московських цензорів, це мало зробити фільм більш приземленим і зрозумілим радянському глядачеві. Також у фільмі збережені еротичні та релігійні сцени, що цензурою тлумачилися як надто провокативні чи неоднозначні.

Кадр із фільму «Коліро граната»

— Де наразі зберігаються оригінальні плівки?

Для реставрації 2014 року були використані оригінальний негатив, а також дубль-негатив, який зберігається в Національному кіноцентрі Вірменії. Для ретельного відновлення режисерської версії та кольорокорекції були використані всі доступні версії фільму, зокрема вінтажна плівка ORWO, що зберігається в Гарвардському кіноархіві. Сумним є той факт, що негатив фільму знаходиться в окупації, тобто в російському Госфільмофонді — подібно до тисяч фільмів країн колишнього СРСР, які Росія зробила власним надбанням. Оригінали українських фільмів також знаходяться там, і свого часу Росія відмовилася їх повертати, надавши згоду лише на виготовлення копій.

Довженко-Центр, як національний фільмофонд України, веде постійну пошукову роботу з повернення в Україну тих стрічок, що були втрачені, вивезені або окуповані. The Film Foundation та Болонська Сінематека також є нашими партнерами та однодумцями в цій сфері, і наразі завершується спільна робота над реставрацією «Тіней забутих предків» Параджанова.

— Ця картина є поетичною кінопритчею. Чи варто якось готуватися до її перегляду? Які основні теми підіймає?

— Фільм починається словами вірменського поета Саят-Нови: «Я людина, чиї життя й душа — це мука». Сергій Параджанов сам був Поетом і Людиною, він добре знав, як це. Але окрім страждання, Параджанов був переповнений красою і пристрастю. Йому важило не екранізувати життєпис, а розповісти про світ поета — що є нетривіальною задачею, особливо за радянського буквалізму та пафосу.

Тож якщо й давати налаштування перед переглядом фільму, то це — дозволити собі здивування і слухати власний відгук, бути готовим до несподіваного і раніше небаченого, що неможливо припасувати до чогось зрозумілого. Адже геніальні речі справді непорівнювані і… самотні.

Кадр із фільму «Коліро граната».

— Який ваш улюблений епізод чи сцена у фільмі та чому?

— Мене зачаровують майже всі сцени з книгами. Параджанов будує сцени так, що відчувається побожне ставлення до книги. Безмежний світ знання, у якому маленький Саят-Нова, людина і поет, — то слуга, то маленька літера, то сам ціла книга.

***

Покази відреставрованої версії в Україні приурочені до 100-річчя з дня народження режисера. ЮНЕСКО вже вдруге в історії проголосило рік вірменського і українського генія Сергія Параджанова.

У Києві стрічку можна подивитися в більшості кінотеатрів (перелік). 12 жовтня відбудеться спеціальний показ і обговорення фільму з кінознавцем Андрієм Алфьоровим в «Українському домі».

Фільм адаптовано в україномовній версії для людей з порушенням слуху та зору. Щоб скористатися можливістю перегляду фільму в тій чи іншій версії, необхідно завантажити на мобільний пристрій додаток «MovieReading».

Читайте також:

  • «Копи проти Равликів» від Роба Фельдмана: у Театрі на лівому березі презентують соціальну сатиру. До репертуару закладу увійде ще одна вистава-переможець фестивалю «Митниця», яку поставив Роб Фельдман.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»