Наш танець вирізняє емоційна глибина, — Ілля Мірошниченко про сучасну хореографію та незалежний театр

На початку 2024 року кияни мали змогу оцінити пластичну виставу «Д.І.М.», присвячену вимушеній міграції. Цього сезону Insha Dance Company готує вечір з двох балетів — переосмислення твору Джорджа Орвелла «1984.ІНША» та історії про Душу «Anima Oscura».

«Вечірній Київ» поспілкувався з хореографом, артистом балету та співзасновником танцювального театру Іллею Мірошніченко про особливості роботи незалежного театру, сучасну хореографію та постановки, які покажуть вже 6 жовтня на сцені Київської опери.

— Розкажіть про історію створення танцювального театру. Чому вирішили це зробити, що стоїть за назвою «Інша танцювальна компанія»?

— Історія створення Insha Dance Company була дуже інтуїтивною. Ні у мене, ні у моєї дружини (Катерини Кузнецової, танцювальної партнерки та співзасновниці театру) не було мети — створити компанію. Спочатку пара на сцені та у житті вирішила спробувати у 2019 році спільно поставити танцювальну виставу (мова йде про «1984.ІНША»).

За деякий час перед показом наступної роботи у місті Кельн, куди нас запросили вже після повномасштабного вторгнення, прийшло усвідомлення, що ми маємо обрати для себе назву, щоб представляти український сучасний танець в Європі.

Затвердили «Insha Dance Company», саме через це слово в назві першої спільної постановки. Інтуїтивно і дещо романтично ми створили театр 13 липня 2022 року на Кельнщині, але з розумінням своєї ідентичності. Українське слово «Інша» означало не тільки нашу відмінність в баченні танцювального театру, а й гріло нас як частинка дому, коли ми далеко від нього.

— Іnsha Dance Company є незалежним театром. Що це означає на практиці та які основні виклики сьогодні постають перед вами?

— Наразі моє ставлення до дефініції «незалежний танцювальний театр» є дещо парадоксальним. З одного боку ми маємо повну свободу у прийнятті рішень та створенні вистав для репертуару. Ще працюючи артистами балету в театрі під час звичайних робочих дискусій з керівництвом на репетиціях, як беззаперечний аргумент ми періодично чули: «Ось буде у вас (загальне звернення до всіх артистів) власний театр — буде робити що вам заманеться…». Так ось зараз є така можливість, і ми дійсно робимо все відповідно до своїх поглядів та бажань.

Але з іншого боку ми як організація абсолютно залежні від фінансування наших бажань. Так, театр це дуже дорого, особливо для звичайних артистів з інституційними амбіціями, тому наша діяльність поки що можлива завдяки українським та європейським грантовим програмам. Довелося навчитися грантрайтингу та проєктному менеджменту, щоб існувати в «полі зору» глядача.

Цього року Insha Dance Company завдячує Українському Культурному Фонду за підтримку проєкту, який дозволяє нам здійснити не лише показ вистав у Києві, а й поїхати в тур до Івано-Франківська, Хмельницького та Львова.

— Як на вашу думку, сьогодні розвивається сучасний танець в Україні?

— Попри війну і тривалу маргіналізацію сучасного танцю в суспільстві усіма недоречними стереотипами про «балет босоніж», «танець для миття підлоги», «незрозуміле сучасне мистецтво» тощо, він розвивається впевнено.

В Україні відбуваються дійсно круті багаторівневі танцювальні заходи як із перформативною складовою, так із проведенням батлів, де молоді та досвідчені танцівники не змагаються між собою, а презентують власну філософію руху і демонструють абсолютно неймовірні навички володіння своїм тілом. Проводяться творчі резиденції, майстерні, приватні освітні програми тощо.

Проте, на мою думку, сучасному танцю вже давно потрібне представництво і на державному рівні, у великих репертуарних театрах нарівні з традиційним балетом. Як це вже десятками років відбувається в Європі. Та навіть дивно, що українські ВНЗ випускають студентів з «кафедр сучасної хореографії», а їм просто ніде реалізовувати себе в державних інституціях.

До прикладу випускники коледжів з балетним фаховим спрямуванням точно знають, що для них «відкриті двері» оперних театрів у Києві, Львові, Дніпрі, Одесі, Харкові (до вторгнення). А представники сучасної хореографії ніби все ще чекають, коли для них зʼявиться можливість працювати у театрі. Звісно це не означає, що танцівники не реалізовуються у професії. Існує безліч інших пропозицій ринку, врешті-решт є фриланс. Але розвитку сфери дуже б допомогла зацікавленість державних театрів у послугах нових хореографів та артистів і готовність до більш стрімких змін.

— Танець, зокрема й сучасний, є універсальною мовою. Який він у нас, яку специфіку, на вашу думку, має в Україні?

— Танець, дійсно, є універсальною мовою, а мова є продуктом мислення. Тож танець в Україні тотожний до думок, які транслюють його творці та виконавці. Він вбирає в себе всі процеси, які супроводжують українців на кожному етапі нашої історії.

Мені здається, що танець в Україні зараз шукає способи комунікації з глядачем, він якісний і доволі прогресивний та відповідає загальносвітовим тенденціям, зокрема тяжіє до пошуку та відображення природності руху. Для мене танець — рух у просторі, просто танцівник досліджує межі цієї природності, а звичайна людина (тобто не танцівник) залишається у комфортному патерні (шаблоні — Ред.) свого руху. Тобто танець дозволяє розширити наявні дії, тим самим розповідає історії. Проте я б хотів зазначити емоційну глибину танцю в Україні. Нам є від чого «відштовхнутися», щоб емоція проявилась. На мою думку, це дуже сильна і позитивна відмінність.

— Чи є попит на сучасні танцювальні постановки серед глядачів? Що їх, на ваш погляд, цікавить?

— Мистецтво має дві міри оцінки — «подобається» і «не подобається». І саме на протиставленні цих понять формується думка демократичного суспільства. Попит на сучасне є завжди. Далі справа вже за індивідуальними навичками кожного митця зацікавити чи взагалі знайти свого глядача.

На щастя, ми вже далекі від того історичного періоду, коли суспільству пояснювали, що добре і можна дивитися, а що ні. В еру інтернету ми маємо вибір і це прекрасно. Тож попит є, а чи зростатиме він, то питання до методів звернення через танцювальне мистецтво до глядача.

— Які постановки наразі у вашому репертуарі?

— Маємо три основні вистави: «1984.ІНША», «Стіна», «Д.І.М.», а також «Дерево не може втекти», що зовсім скоро отримає нове життя на сцені в іншому форматі. Ну і власне перше поповнення поточного сезону — балет «Anima Oscura» від італійського хореографа Франческо Аннарумми.

— Отже, 6 жовтня ви представите в столиці два балети. Розкажіть, чому ви до них звернулися? Скільки танцівників задіяні в постановках?

— Insha Dance Company відкриває сезон двома виставами «1984.ІНША» та «Anima Oscura», в яких залучено від 8 до 10 артистів. Причини вибору саме такої програми прості: в минулому сезоні ми активно показували виставу «Д.І.М.» у Києві, і цьогоріч хочеться запропонувати глядачам рідного міста іншу програму. До того ж незалежний театр теж цінує традиції, а починати сезон премʼєрою («Anima Oscura») — чудова традиція.

— «1984.Інша», є авторською інтерпретацією твору Орвелла, що має актуальну для нас тематику. Поділіться його основними акцентами, які були найважливішими особисто для вас як постановника?

— Від моменту першого показу «1984.ІНША» ми часто чули від наших глядачів, що їх вражає актуальність цієї теми. Джордж Орвелл прототипом антиутопічного суспільства взяв саме СРСР часів Сталіна. Мабуть, тому цей твір так сильно резонує у нас. Але задачі танцювального театру в подібних інтерпретаціях складніші за вербальний театр, адже література дуже складно перекладається на мову танцю. Ми пішли шляхом впровадження мови символізму. Те, що на папері має вигляд звичайного, хоч і влучного оксюморона — «ковтати пропаганду», на сцені можна показати дуже зрозуміло та хореографічно. Тож саме з таких символьних ідей Джорджа Орвелла складається наша вистава-антиутопія.

Що цікаво: у нашій виставі партію головного «злодія» відіграє сценічне світло, адже саме світло постійно спостерігає за людьми як партія в першоджерелі, а Старший Брат (у нас він теж є) — це Тінь та тіні людей, на яких світить світло, наповнюючи їх пропагандою. Тобто виходить як і у Орвелла: Старший Брат живий лише доти, доки в нього вірить бодай одна людина, він колективний поганець, злодій. І лише в темряві він втрачає силу.

— Другий балет, Anima Oscura (Темна Душа) був поставлений італійським хореографом Франческо Аннаруммою. Розкажіть детальніше, які теми він підіймає?

— Балет «Anima Oscura» — це чудовий приклад іншого підходу до форми танцювальної вистави. Це історія про Душу, яка чиста від народження. Вона вимазується об «бруд» життя та перероджується в чисту матерію завдяки чесній праці людини над собою, завдяки вмінню приймати обставини та через прагнення до очищення. Дуже танцювальна вистава, де глядач зможе насолодитися витонченими лініями тіла, які резонують з неперевершеною музикою композитора 18 століття Дж. Батисти Перголезі.

Тож одна вистава розказує про прагнення до очищення, до світла, а інша навпаки розкриває «темну» сторону світла. Чорне і біле у двох діях.

Нагадаємо, у січні у Києві показали сучасний балет «Д.І.М.» про вимушену міграцію. Автори постановки особисто пережили евакуацію з рідних домівок у воєнний час і вирішили втілити власний досвід.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»