Закоханий у сонце: видатному українському письменнику Михайлові Коцюбинському — 160

17 вересня виповнюється 160 років від дня народження Михайла Коцюбинського — класика української літератури, драматурга, голови товариства «Просвіта» в Чернігові, відомого культурного і громадського діяча. Він є неперевершеним майстром художньої прози, вершиною якої стали такі знамениті твори, як «Fata Morgana», «Intermezzo», «Дорогою ціною» та «Тіні забутих предків».

У день пам’яті знаменитого письменника, «Вечірній Київ» згадує його життєвий шлях та цікаві факти з його творчої біографії.

Народився Михайло Коцюбинський у Вінниці в родині дрібного службовця Михайла Матвійовича та його дружини Гликерії Максимівни. Вихованням хлопчика займалася його мати, яка передала йому свою любов до літератури та мистецтва.

«Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька. Всі кажуть, що ми подібні не тільки з обличчя, але й характером та уподобаннями…» — згадував вже у дорослому віці Михайло Михайлович.

З 1875 року малий Мишко навчався у Барській початковій школі, а наступних п’ять років — у Шаргородському духовному училищі. У цей час хлопець не обмежується вивченням лише обов’язкової програми, з особливим захопленням він знайомиться з творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генріха Гейне, Миколи Гоголя та інших класиків світової літератури.

«Він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його піджачка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки», — згадував Коцюбинського один з його викладачів у Шаргороді.

Після завершення навчання, здібний юнак мріяв продовжити освіту в університеті, однак через раптову смерть батька та важку хворобу матері був змушений взяти під опіку молодших братів та сестер: Хому, Леоніда, Лідію та Ольгу. Тож юнак був змушений рано стати до власного заробітку, щоб утримувати родину.

Михайло складає екстерном іспити на народного вчителя у Вінницькому реальному училищі.

Попри те, що письменнику не судилося здобути університетський диплом, він був надзвичайно освіченим: знав 9 мов — три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську.

У 1882 1892 роках Михайло активно вчителює, даючи приватні уроки для дітей із заможних родин Вінниці та навколишніх сіл.

Пізнаючи більше життя людей, він все більше відкриває у собі жагу до творчості.

Перший твір письменника «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма» критики не надто схвалили. Однак ця невдача не засмутила Михайла, а лише спонукала його до удосконалення свого літературного таланту.

У 1890 році його вірш «Наша хатка» опублікував львівський дитячий журнал «Дзвінок».

На думку літературознавців, це змінило подальшу творчість письменника, ставши знаковим моментом у його подальшій кар’єрі. Михайло Коцюбинський приїжджає до Львова, де знайомиться з Іваном Франком. Він допомагає молодшому колезі домовитися з різними виданням щодо публікації творів.

Тоді ж побачили світ знамениті оповідання про дітей Коцюбинського: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», «П’ятизлотник», повість «На віру», притчі та багато інших майстерних творів, які виразно засвідчили про неабиякий талант молодого письменника.

З 1898 року Михайло Коцюбинський оселяється у Чернігові, де працює у земській управі. У цей час він підтримує дружні стосунки з багатьома визначними українськими письменниками, громадськими та політичними діячами: Борисом Грінченком, Євгеном Чикаленком, Володимиром Антоновичем, Іваном Стешенком, Володимиром Страшкевичем та іншими.

Також у Чернігові Михайло зустрів своє справжнє кохання. Один з його друзів запросив письменника на «український гурток», де серед учасниць була молода бібліотекарка Віра Дейша. Невдовзі закохані одружилися та придбали будинок у Чернігові.

Подружжя мало четверо дітей: двох синів — Юрія та Романа та двох доньок — Оксану та Ірину.

«У затишному кутку садочка, на бічній доріжці, де ясно звисають тонкі гілки спіреї, що ніби утворюють зелену альтанку, з зеленого моріжка мама зробила для тата канапку. Батько любив приймати сонячні ванни в цьому затишному куточку на своїй канапці. Ось і зараз він спочиває тут. Тато в легкому сірому костюмі та червоній фесці з великою чорною китицею. Він переглядає газети. Щоб уберегти його від простуди, підмостили йому згорнутий вчетверо старий килим…» — згадувала батька його донька Ірина.

За свідченням біографів письменника, попри щасливий шлюб, останні десять років життя його серце належало Олександрі Аплаксиній, молодшій за нього на 16 років. Своїй музі письменник написав понад 300 листів.

Листувалися закохані російською, оскільки українську Олександра знала погано. Першим літературним твором, який вона прочитала українською був «Цвіт яблуні» Михайла Коцюбинського.

Коли Віра Коцюбинська дізналася про їхні стосунки, то спокійно умовила чоловіка не руйнувати їхню родину, і письменник погодився і залишився з дружиною.

З 1900-1911 роки Михайло Коцюбинський працював у статистичному бюро губернського земства. На думку біографів, цей період життя письменника є найбільш плідним, зокрема через успішну літературну та громадську діяльність.

Він зумів згуртувати довкола себе багатьох представників місцевої інтелігенції. Також Михайло Коцюбинський був одним з ініціаторів створення товариства «Просвіта» в Чернігові.

У 1903 році, як член Чернігівської губернської ученої архівної комісії, він побував у Полтаві на відкритті пам’ятника Івану Котляревському. Зустрічі з відомими діячами української культури справили на нього надзвичайне враження.

У 1905 році Михайло Коцюбинський подорожує країнами Центральної та Західної Європи, відвідує Австрію, Німеччину, Італію та Швейцарію. Після повернення він багато працює над своїми новими творами.

Знайомі та друзі письменника згадували, що Михайло Коцюбинський понад усе любив сонце, дітей та квіти, а у його творах можна знайти чимало описів різноманітних рослин, дерев та кущів.

Зі своїх мандрів він часто привозив екзотичні рослини, а в саду й досі висаджують агави.

Відомо також, що Михайло Коцюбинський привіз з Капрі насіння гвоздики, акліматизував її, і тепер в науковій літературі цей сорт відомий як «гвоздика Коцюбинського».

Наприкінці 1900-х стан здоров’я письменника значно погіршується через загострення хвороби серця, астми та сухот. У 1909-1912 роках він тричі відвідує Італію, певний час товаришує з Максимом Горьким, у якого жив на острові Капрі.

У 1911 році «Товариство прихильників української науки та мистецтва» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію у розмірі 2000 рублів на рік, щоб він міг звільнитися від служби та присвятити себе відновленню здоров’я і творчості.

Влітку, повертаючись з-за кордону він заїхав у карпатське село Криворівню. Враження, які охопили від знайомства з побутом, людьми, мовою, традиціями цієї землі надихнули Михайла на створення свого легендарного твору «Тіні забутих предків» (1911).

Ця сторінка його творчості стане останньою щасливою миттю у житті письменника. Смертельна недуга поступово його знесилювала. Не допомогло навіть лікування в університетській клініці Святого Володимира, і вже 25 квітня 1913 року Михайло Коцюбинський помер у віці 48 років.

На прощання з ним прийшло понад три тисячі людей. У голові покійника поклали вінок від Олександри Аплаксиної — сплетений нею із цвіту яблуні.

Видатний письменник похований у Чернігові на цвинтарі Троїцького монастиря на Болдиній горі.

Після смерті Коцюбинського, його рідні колеги та друзі часто проводили літературно-меморіальні вечори, де вшановували пам’ять літературного генія.

На жаль, доля його нащадків видатного письменника склалася досить трагічно, а з усіх дітей Коцюбинського до зрілих років дожила лише одна Ірина. Згодом вона стала біографом батька, впродовж багатьох років, опікуючись його літературною спадщиною та музеєм (нині — Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник Михайла Коцюбинського).

Дослідники досі сперечаються, чому нащадки видатного класика української літератури, відомого своїми гуманістичними та європейськими поглядами, обрали для себе революційну більшовицьку діяльність. Оксана Коцюбинська була дружиною командира Червоного Козацтва Віталія Примакова і померла у 1920 році під час пологів.

Сини письменника Юрій та Роман активно боролися за встановлення радянської влади, але у 1930-х стали жертвами сталінського терору.

Цікаво склалася доля й онука письменника Юлія, сина Романа Коцюбинського. Він зростав у дитячому будинку у Ясній Поляні в дусі радянських традицій, не підозрюючи навіть, що є онуком видатного Михайла Коцюбинського.

Згодом його розшукала та забрала до себе його тітка Ірина, виховавши у хлопця любов до української культури та патріотизм. До речі, наставниками хлопця стали видатні Максим Рильський та Павло Тичина.

Як і знаменитий дід, Юлій Коцюбинський певний час очолював чернігівську міську «Просвіту» та став директором музею Михайла Коцюбинського після смерті його тітки Ірини.

***

Вже понад 100 років не втрачає своєї актуальності літературна спадщина Михайла Коцюбинського — оригінальна, новаторська, сповнена любові та розуміння до людей.

Іменем цього видатного письменника названа вулиця у центральній частині Києва та селище Коцюбинське на Київщині.

До теми: Його твори стали основою української літератури: Іванові Котляревському — 255.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»