У Київській академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну вдруге організували «БойчукFest». ФОТО

Творчий дух зустрічає одразу при вході у заклад: у холі в перший день відбувався майстер-клас з гончарства.

Далі можна було походити поверхами академії, де в коридорах розміщені виставкові проєкти, поспілкуватися з авторами та кураторами/викладачами.

«Торік ми робили два проєкти — «Повернення Криму» і присвячений українському монументальному мистецтву. Наразі сконцентрувалися на монументалізмі, бо це синтез мистецтва, — розповіла «Вечірньому Києву» ректорка академії Олена Осадча. — Наша академія акумулює різні напрями декоративного мистецтва, монументальне є поєднує різні техніки та технології, є певним узагальненням, тим, що промовляє до людей.

На початку 20 століття Михайло Бойчук з учнями намагалися формувати український монументалізм, який постав на національному грунті. Для нас важливо було показати кухню, щоб студенти розуміли творчий шлях, як через ескізи та картони постають монументальні розписи».

У галереї біля гуртожитку відкрили виставку творів родини художників Івана, Марії та Наталії Литовченків «Творення». Художники є авторами понад 100 творів монументально-декоративного мистецтва.

Іван та Марія працювали над мозаїчними панно на станції метро «Шулявська», у будівлі Річкового вокзалу та на будинках по Берестейському проспекту. На виставці демонструються ескізи до їх творів 1960-90-х років, пошукові варіанти мозаїк та гобеленів. А також гобелени їхньої доньки Наталії, живописні панно якої прикрашають зал очікування Центрального вокзалу, зали засідань Верховного Суду України. Нині Наталія є доцентом кафедри монументального станкового живопису.

«Тато знав про Бойчука. Коли робив один з перших гобеленів, на художній раді його звинуватили в бойчукізмі. Бо центральна постать — радянська Україна — підняла руки угори, як берегиня. Тоді він зацікавився бойчукістами, шукав інформацію про них, — поділилася з „Вечірнім Києвом“ Наталія Литовченко. — У нас в майстерні були фотографії творів бойчукістів, ховали їх між книжками. Також пізніше батько писав статті про творчість Бойчука, аналізував його. А найголовніше, що він адаптував постулати Бойчука до сучасності: це живопис періоду раннього відродження, народна ікона як коріння мистецтва. І сам був новатором».

У такій творчій родині Наталія почала малювати з двох років. Поки батьки працювали, їй давали фарби та олівець.

«Навчалася на монументалістку. А у 1990-ті роки працювала в жіночій громаді, тоді популярними були етнографічні музей, народні традиції, і мені було цікаво попрацювати з цією темою, — пригадує Наталія Литовченко. — І тут є декілька робіт, які з’являлися в певний календарний період: колядки на Різдво, писанки на Великдень. Також показую частину своєї дипломної роботи „1500 років Києву“. В той час, 1980 рік, у дипломних роботах зображали переважно партизанів, війну, матросів. А я зробила присвяту Києву до ювілею, це було ближче і щиро, бо це моє місто».

Також у межах фестивалю підбили підсумки міжнародного конкурсу на кращий керамічний пласт на тему «Майбутнє України». Перший конкурс відбувся два роки тому, і з його фіналістів змонтували стіну пам’яті Михайла Бойчука. яка відвідувачів академії в холі.

«На виставку відібрали 51 роботу 31 автора з усіх куточків України: Львів, Полтава, Київ, Ужгород і навіть з-за кордону. Є також роботи наших студентів та випускників, — зауважив проректор з наукової та міжнародної діяльності академії Володимир Хижинський. Очолює кафедру художньої кераміки, дерева, скульптури та металу. — Керамічний пласт — це форма виразу в кераміці, яка дає автору необмежений простір для творчості, фантазії, виявлення ідей. Якщо живописці беруть полотно, то кераміст це полотно створює сам, і далі з ним оперує — робить рельєф, розпис тощо. На цій виставці представлені майже всі види декорування художньої кераміки. Кожен автор візуалізував майбутнє нашої країни та свої рефлексії на сучасні події».

Як зазначила Олена Осадча, ці пласти після відбудови зруйнованого конкурсу хочуть розмістити у сучасному музейному просторі як надбання академії.

На відкриття експозиції завітала й директорка Національного музею декоративного мистецтва України Людмила Строкова. Заклад є партнером акадеії та фестивалю. На його локації проходить виставка в техніці гарячої емалі, що поєднала роботи студентів, викладачів та з фондів музею.

«У нас склалися теплі відносини з академією, особливо з кафедрою кераміки, — підкреслила вона. — Роботи викладачів, студентів та випускників академії вже демонструвалися у музеї за програмою інклюзії, справляли враження на відвідувачів. Зараз відкриваємо виставку по сучасній гарячій емалі. Це давня техніка, відома ще з часів Київської Русі, традиції якої продовжуються».

До слова, цього року до фестивалю долучився ще й музей-квартира Павла Тичини. У колекції Павла Тичини збереглися керамічні твори Межигірського керамічного заводу, який очолював Василь Седляр, учень Михайла Бойчука. Спільна виставка «Українська майоліка: традиція та творчість» з музейних та сучасних творів, покаже тяглість традицій.

Також особливу увагу на «БойчукFest» приділили постаті художниці-шістдесятниці Алли Горської, навколо якої гуртувалися митці. Народний художник України та професор кафедри рисунка Володимир Прядка показує роботи, виконані безпосередньо під її керівництвом. Переважно академічні рисунки з натури.

«Спочатку нам викладав пару місяців її чоловік Віктор Зарецький, а потім передав клас Аллі Горській та пішов на творчу роботу. Вела нас до кінця 1960-го, навчаючи аналізу форми, — пригадує Володимир Прядка. — Ми неймовірно старалися, бо Алла Горська мала значний авторитет І була неймовірно красивою жінкою. Випромінювала радість і щастя. Це рисунки 10-11 класів, закрема й автопортрети. Мої та інших учнів. Сьогодні з шести учів живі лише двоє, я і Борис Бистров. На цих рисунках своєю рукою Алла Горська ставила нам оцінки. Також показую роботи, зроблені пізніше, на яких мої дружина, бабуся, дідусь. Вони також несуть заряд навчання в Алли Горської».

Володимир Прядка показує ще один свій проєкт — роботу над розписами Успенського собору, який був знищений радянською владою 1941 року та відбудований у 2000-му. На стінах академії можна роздивитися у всіх подробицях композиції, що зображають Вселенський собор.

«Ми робили реконструкцію розписів 18 століття, за старими чорно-білими фотографіями та малюнками. Нашим завданням було відтворити, що було, — розповідає Володимир Прядка. На рисунку намальовано до 180 образів, потім вони зроблені в кольорі. У соборі розписи у техніці олійного живопису розташовані на висоті 10-12 метрів, тож побачити деталі складно».

У рамках фестивалю започаткували новий проєкт сучасного мистецтва «Стан невагомості», куратором якого є художник Мирослав Вайда, нині викладач академії. Артоб’єкти проєкту розміщені у внутрішньому дворику академії.

«Мирослав Вайда надихнув студентів та викладачів. Навіть я беру участь з інсталяцією про відбудову академії, — поділилася Олена Осадча. — Цей експериментальний проєкт про стан, який переживає держава, наша академія після ракетного обстрілу і кожен українець. Працювали над ним півтора місяці. Для студентів це можливість проявити власний стиль і бачення».

Ще одна пронизлива міні-експозиція називається «Цінність моменту». Це роботи, виконані студентами другого курсу на початку 2024 року у тому самому корпусі, що постраждав від влучання російської ракети.

Нагадаємо, 25 березня 2024 року, під час ракетного обстрілу була зруйнована одна з будівель Київської академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Марія КАТАЄВА, «Вечірній Київ»