У цій війні євреї та українці воюють разом: у Києві попрощались з сином головного рабина України Матітьягу Самборським
Головний рабин України Моше Асман назвав загибель свого прийомного сина Матітьягу свідченням, що євреї в Україні переживають такі самі труднощі війни і платять своїм життям за Незалежність країни, як і інші громадяни.
Біля Центральної синагоги у Києві сьогодні було багато людей з оберемками троянд та соняшниками. Військові у одностроях з ярмулками, традиційними єврейськими головними уборами на головах, приїхали аби провести в останню путь свого побратима Матітьягу «Хабадника» Самборського.
Матітьягу був ровесником Незалежності, він народився у 1991 році. У травні цьогоріч він став батьком. Тиждень військовий побув з донечкою Евеліною та дружиною Інною і пішов на фронт.
Рабин розповідав, що востаннє спілкувався із сином 17 липня, а вже 24 липня прийшло сповіщення, що він зник безвісти.
Закрита труна з його тілом стояла покрита спеціальним ритуальним білим покривалом з китицями. Біля неї стояв з молитовником Головний рабин України Моше Асман. Обабіч — зібралась родина, яка оплакувала загиблого на фронті.
Безутішна молода вдова Інна не могла стримати ридання і припадала до труни.
Як згадав під час прощання Моше Асман, у 2002 році, коли хлопчику було 11 років, його всиновила родина Асмана. Тоді він мав ім’я Антон.
«Його привела до синагоги старенька бабуся. Ми забрали хлопчика в родину. Він адоптувався у нас і ми любили його, як свого сина. Він прожив з нами 10 років», — розповів, стоячи біля труни Захисника його батько.
У фейсбуці кілька днів тому Моше Асман опублікував дитячі світлини сина.
Він зазначив, що дитину виховували у єврейській традиції і прищеплювали цінності, які є загальноприйнятими у цивілізованому світі.
Нові батьки дали Антону єврейське ім’я Матітьягу на честь лідера повстання Маккавеїв, яке сталось 2 тисячі 200 років тому. Саме ці події лягли в основу свята Хануки.
У сім’ї рабина було 11 дітей і малий Антон став 12.
Через 10 років Матітьягу став жити самостійно. Батькам сьогодні дякували за виховання, яке дали в сім’ї хлопчику. Він подорослішав і був дуже відповідальним, привітним та безвідмовним у роботі. Про Матітьягу говорили і ті, хто з ним воював, а також ті, хто з ним працював до походу у військо. Спогадами ділились і мама та брат, які пережили разом всі етапи дорослішання майбутнього Захисника і героя.
Дружина Моше Асмана Ханна згадала роки, коли Матітьягу жив з ними:
«Для мене був дуже щасливий момент, коли він назвав мене „мама“. У нього був вибір у 14 років, залишитись з нами чи піти. І він залишився з мамою і татом. Сім’я у нас багатодітна і я дуже сподіваюсь, що ми були для нього хорошою родиною».
Марина Кавун зізналась, що останні п’ять років Матітьягу був її найкращим другом. Вони працювали на підприємстві торгівлі у Голосіївському районі.
«Він був у нас самим позитивним та турботливим. Він всіх завжди підтримував і його підтримували також. Ми завжди у розмовах згадуємо його. Не можу сказати, що я його відпустила… Він для мене живий. І думаю, що будемо спілкуватись з його дружиною Інною. Перед тим, як піти на навчання, два з половиною місяці тому він, як завжди на позитиві подзвонив і сказав: «Ну от і мені прийшов час навчатись та йти у військо». У нас кілька хлопців до нього пішли на фронт і вони були для нього прикладом. Він не був подумки з ними, він їм допомагав. У нього така була логіка: «Як же так — війна, а у мене дитинка народилась, їй треба дати нормальне, мирне людське життя», — поділилась спогадами з «Вечірнім Києвом» Марина.
Моше Асман зазначив, що Матітьягу зробив так, як тисячі молодих чоловіків в Україні. Загибель 33 річного бійця є свідченням, що євреї в Україні переживають такі самі труднощі війни й так само платять своїм життям за незалежність країни, як і інші громадяни.
«Ось такий «нацизм» в Україні, коли такі сироти, як Матітьягу гинуть від «руського міра», — зазначив батько загиблого воїна ЗСУ.
Він висловив сподівання, що Матітьягу буде адвокатом перед Богом за своїх побратимів та всіх українців, щоб припинились смерті і прийшла Перемога і мир.
Попрощатись із сміливим військовим прийшов Надзвичайний та Повноважний посол Ізраїлю в Україні Михаель Бродський.
«Матітьягу загинув за право України бути незалежною державою і право народу України робити власний вибір», — сказав посол на прощанні.
Він зазначив, що плата за свободу страшна, найдорожче, що є в людини віддав і син родини рабина Асмана. Він висловив найщиріші співчуття сім’ї, дружині і маленькій доньці загиблого військового ЗСУ.
Матітьягу Самборський склав голову на найскладнішому напрямку війни сьогодні — покровському на Донеччині.
Давид Мільман, капелан ЗСУ зізнався, що йому складно говорити на прощанні, бо Моті виріс у нього на очах:
«Це не просто статистика про загиблих, це — конкретна людина, яку я 10 років бачив щодня і з якою спілкувався. Що вам сказати? Під час важкої ситуації треба більше ангелів, які б захистили нас. Тих, хто живе на землі…»
Особливі слова знайшов на прощанні з військовим ЗСУ і командувач медичними військами України, генерал-майор Анатолій Казмірчук.
Після прощання у синагозі, похоронна процесія рушила у Київську область, до Васильківської громади, де на єврейському цвинтарі поховали Захисника і Героя Матітьягу Самборського.
«Вечірній Київ» писав про те, що у столиці попрощались з військовим Ярославом «Локі» Олейником та його дружиною Ніною. Подружжя трагічно загинуло у ДТП на Житомирщині.
Ольга СКОТНІКОВА, Даша ГРИШИНА, «Вечірній Київ»