Чим живе театр, коли немає глядачів
Потрапити до театру зазвичай можна лише на виставу. «Вечірка» вирішила дізнатися, що ж там відбувається в інший час, і завітала до Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва, що на Контрактовій площі.
Один із важливих «залаштункових» підрозділів в театрі – костюмерна. Тут зберігається понад 500 костюмів. Вони розвішані за виставами – «Ромео і Джульєтта», «Майська ніч», «Спляча красуня»… Окремо висять балетні пачки – класичні і сучасні. Найкрасивіші пачки для солістів зберігають на спеціальних вішаках у перегорнутому стані так, що пачка нагадує абажур. На кожну виставу художник по костюмах розробляє інший орнамент на пачку, уточнює, яке пришити каміння, яку нанести вишивку.
Найстаріший костюм у театрі, який нам показали із діючого репертуару, - до вистави «Буратіно», пошитий ще у 1989 році. А найновіші з балетних – до вистави «Лялька. Нова історія Коппелії», прем’єра якої була торік. Звісно, костюми потребують догляду: їх час від часу перуть, залежно від тканини, деталі, які найбільш забруднюються – манжети та комірці – відпорюють, перуть і пришивають знову. В театрі є пральна машина та ванна для ручного прання, а деякі речі, як шуба оленя з опери «Історія Кая та Герди», здаються до хімчистки.
- Театральний костюм має бути частиною загального образу всієї вистави, єдиним цілим зі сценографією, - пояснює головний художник театру, заслужений художник України Людмила Нагорна. – А якщо глядач виходить і каже, що вистава посередня, а костюми дуже цікаві - це недоопрацювання художника по костюмах. Вони повинні бути складовою «єдиної тканини» вистави і жодним чином не вириватися з неї...
Людмила Леонідівна показує свої костюми до опер Верді «Ріголетто» та Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом». Прем’єра «Ріголетто» відбулася у 1999 році. Хоч вистава зараз не йде на сцені, ефектне вбрання дбайливо зберігають.
- В той час практично не було тканин, і ми буквально створювали їх – накладали тасьму, сітку, парчу і капрон, - пригадує Нагорна. - У Ріголетто подвійний костюм: одна частина його як у блазня, а з іншого боку – плащ, яким можна прикрити і другу частину. Він є блазнем при дворі, але приховує це від дочки, і закривається чорним плащем, доки його не викривають... Це називається драматургія костюму. Коли актор отримує костюм, він має зрозуміти, як в ньому працювати. Звісно, виконавець вже запрограмував роль, пропрацював з режисером. І тут додається костюм, який він має «оживити»...
(Подробиці в черновому номері газети «Вечірній Київ» за 8 грудня)
Нагадаємо, як виглядає "чорний" театр на Подолі всередині.