На Оболоні попрощались із бойовим медиком Артемом Дробязком. ФОТО та ВІДЕО

У суботу, 17 серпня, в Києві провели в останній земний шлях молодого воїна, бойового медика 79-тої окремої десантно-штурмової бригади — Артема Дробязка. Прощання відбулось біля будинку по вулиці Івасюка, де виріс Герой.

Від ранку люди з оберемками квітів приходили до невеличкого майданчика, куди мали привезти труну полеглого Артема. Була родина воїна, його друзі, вчителі та сусіди. Усі досі не могли оговтатись від такої втрати.

Ніхто не вірив, що усміхненого молодого чоловіка, який добровільно пішов захищати сімʼю, вже немає в живих.

Мати Героя, пані Лариса, виданню «Вечірній Київ» розповідає, що за мирних часів її син працював у сфері IT, любив проводити час із друзями та родиною, яка завжди була на першому місці.

«Артем був кмітливим, цілеспрямованим, відкритим, ніжним та добрим. Водночас не любив несправедливості, а за потреби — робив зауваження. Він жив по совісті», — говорить мати.

У пані Лариси двоє синів: старший Артем — бойовий медик, молодший Владислав — офіцер. Серце матері постійно переживає за дітей. Вона радіє кожному повідомленню та сумує, коли від тих немає звістки.

«Після початку великої війни Артем полишив роботу в IT, опанував такмед та прийняв рішення боронити державу. Воно було непохитним, хоч я і відмовляла. Питала: «Як я без тебе, сину?» А він завжди казав: «Мамо, ти в мене сильна! Я потрібен країні, ми все витримаємо!» — зітхає мати.

Чоловік долучився до 79-тої бригади, був на найгарячіших лініях фронту, рятував життя своїх побратимів. Родина пишалась Артемом. Пишатиметься все життя.

Майже рік тому — 28 вересня 2023 року — син перестав виходити на звʼязок. До жовтня він вважався безвісти зниклим. Мати молилась, аби її дитина була живою; писала у групи, де шукають українських військовополонених. Вона боролась за нього. Проте дива не сталось: родині повідомили трагічну звістку.

«Це сталось в населеному пункті Мар’їнка. Він був на бойовому завданні… Знаєте, мій син мені завжди казав: „Мамо, я обовʼязково повернусь!“ І ось нарешті моя дитина повернулась додому. Ми зможемо вшанувати його памʼять та гідно поховати. Він пішов, а разом із ним пішла і частина мого серця, душі…», — зі сльозами говорить пані Лариса.

Сумує разом із родиною Героя й класний керівник захисника Любов Дробак.

«Це була дуже вихована дитина. Спокійна та виважена не на свій вік. Іноді соромʼязлива та скромна, а іноді, там де треба було потрібно, — міг за себе і за інших постояти.

Артем мав золоті руки. Памʼятаю, як він у класі сам зробив стіну, а вдома — капітальний ремонт.

Він хоч і пішов зі школи після 9-го класу, але завжди приходив до нас у гості, їздив на всі екскурсії та був на випуску свого класу. Ми любили Артема… Для нас велика трагедія, що його вже немає», — важко говорить вчителька.

Аби попрощатись із бойовим медиком люди спеціально приїжджали з інших міст. Наприклад, Зоя Корж, депутатка Остерської міської ради, приїхала з Чернігівщини.

«Ми з Артемом давно були знайомі, товаришували ще до повномасштабного вторгнення. Він був надзвичайно чуйною, щирою та життєрадісною людиною.

Востаннє ми бачились із ним минулого року, коли він якраз прийняв рішення йти захищати країну. Ми перекинулись двома словами, я побажала, щоби Бог його оберігав. Всі чекали його, були впевнені, що Артем побачить перемогу й опісля житиме вже спокійним, мирним життям. Але, на жаль, війна забирає найкращих…», — каже Зоя Корж.

Спочатку кияни віддали шану Герою біля його будинку, згодом — у Свято-Покровському храмі. А вже після відспівування, згорьовані люди вирушили до Лісового кладовища ховати 32-річного воїна.

Вічна памʼять! Герої не вмирають!

Даша ГРИШИНА, фото Бориса КОРПУСЕНКА, відео авторки, «Вечірній Київ»