Потрібно заборонити російський контент: над чим зараз працює відомий режисер Ахтем Сеітаблаєв

Ці слова належать відомому українцю, кримськотатарського походження Ахтему Сеітаблаєву. Актора, режисера і сценариста добре знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Його стрічка «Кіборги» — про захист Донецького аеропорту, свого часу не лише побила рекорд українського кінопрокату, а й відкрила світу правду про війну в Україні.

І якщо раніше Ахтем знімав фільми про війну, то з початком широкомасштабного вторгнення сам поповнив лави Сил оборони. На захист країни став з перших днів. Наразі він військовослужбовець та очолює творчий колектив, який знімає документальний серіал про всі сили Територіальної оборони.

Сеітаблаєв відомий як режисер фільмів: «Кіборги», «Захар Беркут», «Чужа молитва», «Мирний 21», «Доброволець» «Хайтарма» та ін. Його кінострічки мають неабияку популярність. Попри виклики, вони продовжують робити вагомий внесок у світовий кінематограф.

Про кіно, яке зараз на часі, повну відмову від російського контенту, творчі проєкти й професійну мрію Ахтема Сеітаблаєва, в ексклюзивному інтерв’ю для «Вечірнього Києва».

КІНО У СПІВПРАЦІ З ГУР

— Ахтеме, розкажіть, будь ласка, про ваші творчі проєкти. Над чим зараз працюєте?

— Знімаємо доволі багато. Я маю за честь бути художнім керівником творчої групи «ТРО Медіа» (Служба зв’язків з громадськістю Командування Збройних сил України — ред.)

Чому я про це кажу, бо ми багато знімаємо документальних стрічок. А зараз, до речі, готуємося до знімання художнього фільму у співпраці з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони. Я буду режисером цієї роботи. Наша команда «ТрО Медіа» долучиться до зйомок стрічки. Вже активно працюємо над сценарієм.

— Зйомки відбуватимуться на прифронтових територіях?

— Щоб зняти фільм про війну не обов’язково їхати на фронт. Будемо дивитися по ситуації. Можливо деякі епізоди будуть зняті й там. Але зазвичай у цьому немає потреби. Це надзвичайно ускладнює знімальний процес. Бо мова йде насамперед про безпеку знімальної групи. Зізнаюся, що для зйомки художнього фільму нема в тому потреби. Бо навряд у тебе, як у режисера, вийде фільмувати саме так, як ти хочеш. Це і про кількість дублів також.

ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО КОНТЕНТУ МАЮТЬ БУТИ ЗАКОНОДАВЧІ ЗАБОРОНИ

— Ахтеме, на одинадцятому році війни й на третьому — повномасштабного вторгнення, частина українців продовжують дивитися російське кіно і наповнювати тим самим бюджет росії. Чому це відбувається на вашу думку?

— Я думаю, що тут потрібні законодавчі важелі впливу. Але й збільшувати обсяги створення власного українського контенту теж потрібно. Ну і звісно — впроваджувати в життя дієві інструменти. Я не є фахівцем в юриспруденції, але, візьмемо до прикладу закон «Про благодійництво і меценатство». Чому не можна зробити так, щоб меценати, які підтримують культуру, освіту, медицину, — отримали пільги в частині сплати податків, наприклад?

Щодо людей, які дивляться російський контент, на третьому році повномасштабної війни, як ви кажете, наріжним каменем в зміні й небажанні дивитися російське є все-таки освіта. З самого дитинства. Починаючи від родини, школи й т. д. Потрібно правильно закладати фундамент.

— А з тими людьми, які вже сформовані у своїх поглядах, що робити?

— Максимально унеможливити доступ до російського контенту. Максимально. Мені здається такий інструментарій є. Має бути тотальна відмова від російських інфопродуктів, сайтів, кіно й музики, товарів. Викреслити їх зі свого життя цілковито. Треба робити свідомий вибір на користь українського контенту.

— За останні роки неможливо не помітити того, які стрімкі зміни почали відбуватись в українській культурній індустрії. І, зокрема, розвиток кінематографа пов’язують саме з війною. Ми почали цінувати своє і повертатися до всього українського. Чи погоджуєтеся ви з цим?

— Я не просто погоджуюсь. Я це бачу. Це ж очевидно, хоча б подивитися на статистику наших театрів, кінотеатрів. Якщо ми говоримо зокрема про кіно, то відвідування кінотеатрів саме під час показу українських стрічок, збільшилося в рази.

До речі, сьогодні відбулася одна з визначних подій (запис інтерв’ю з Ахтемом Сеітаблаєвим був 24 липня - ред. ). Тому що вперше за останні роки в Україні відкрився новий кінозал в малій громаді. Вперше, коли не закрили, а відкрили. Це відновлення роботи кінотеатру в Ладижині (Вінницька область), який перед цим не працював 4 роки. Його ініціювала Асоціація «Дивись українське!». Кінотеатр має стати культурною платформою для об’єднання мешканців навколишніх громад і сіл. Я тільки-но з їхнього відкриття. І мене переповнюють емоції.

Скажу вам так: ми дуже багато всього навчилися. Ми працюємо в умовах війни, максимально гнучко, з орієнтацією на запити суспільства, що постійно зазнають змін.

Але ще нам всім треба повчитися, наприклад, як промотувати свій контент. Бути точно обізнаним, на яку цільову аудиторію знімати. Роботи попереду багато, але ми впевнено крокуємо задля збереження та просування української культури в умовах війни.

«ЯКЩО ПЕРЕГЛЯД ЦІЄЇ СТРІЧКИ ДОПОМОЖЕ КОМУСЬ В ЦЕЙ ДЕНЬ ВИЖИТИ — ХІБА ЦЕ НЕ ВЕЛИКА СПРАВА?»

— Ахтеме, Ви той режисер, у якого в роботах чітко простежується місія. Як ви вважаєте, чи доречно під час війни знімати різножанрові фільми, наприклад, комедійні? Чи все-таки варто зосередити увагу на драматичних подіях?

— Кіно, як і театр має жити. І комедія, як жанр теж. Ми не готові дивитися тільки драматичне. Мистецтво допомагає рефлексувати, мотивує, іноді навіть рятує людей. Якщо комедія гарна, змістовна, якісно зроблена, чому ні? Щобільше, якщо перегляд цієї стрічки допоможе комусь в цей день вижити, або покращити психоемоційний стан, хіба це не велика справа?

— Благодійні поетичні вечори (Ахтем Сеітаблаєв бере участь у різних перформансах. Інтерв’ю записане під час одного з них — «Багато війни. Багато любові») стали справжнім розвантаженням і якоюсь мірою психотерапією. Чи не так?

— Це психотерапія для мене самого. Чесно. Я дуже люблю поезію. Це теплі, емоційні, щирі зустрічі. «Багато війни. Багато любові» — напевно це природно з одного боку, і зовсім непоєднувані — з іншого. Природно, бо саме в такі часи ти цінуєш життя і помічаєш багато краси та любові навколо себе. Любов проявляється у творчості, а поезія, як на мене, це універсальний інструмент для її проявів.

«ВСЕ НАЙГОЛОВНІШЕ — ПОПЕРЕДУ»

— Ахтеме, якщо повернутися до кіно, головна ваша робота ще попереду?

— Я завжди сподіваюся, що все найголовніше ще попереду. Ще не все, про що я мрію знято. Безперечно є в моєму доробку стрічки, які особливі для мене. Це «Кіборги», «Хайтарма» (перший кримськотатарський повноформатний художній фільм і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі Ахтем Сеітаблаєв. Стрічка зібрала безліч нагород на українських та міжнародних кінофестивалях — ред.)

 — Її, до речі, так і не переклали на українську?

— Хто її перекладе, якщо не я? (посміхається) Треба зробити гарний дубляж. Я навіть вже знаю, хто це зробить з акторів.

— До речі, Ахтеме, якщо вже заговорили про акторів, чи є у вас улюблені? Можливо є такі, з ким би ви хотіли попрацювати?

— Я власне з ними і працюю (посміхається). Ну звичайно є. Наша земля настільки багата на таланти. І кожен рік з’являються нові імена. А буває, знаєте, ще так: працює людина в театрі, а її медійна складова не дуже потужна. А вона талановита представниця нашого творчого цеху. Я особисто постійно дивуюся, наскільки у нас багато обдарованих, я б навіть сказав — геніальних людей.

— Тоді поділіться, хто, можливо, з молодих впав вам в око?

— Серед моїх студентів є дуже хороші. Це мотивує і доводить, що і театр, і кіно дуже потрібні навіть у такі трагічні часи. Ви бачили скільки зараз охочих подивитися гарний фільм чи виставу?

— Так.

— Тоді це доводить, що ми все правильно робимо. На жаль, це відбувається не під час мирного життя. Але вся історія людства підтверджує те, що люди починають повертатися до власного контексту тоді, коли цей власний контекст є базисом і повітрям, яке допомагає продовжувати життя.

«ЗНЯТИ В КРИМУ І ПРО КРИМ»

— Про що мрієте, Ахтеме, не рахуючи нашу Перемогу в російсько-українській війні. Бо це спільна мрія кожного українця.

— Та багато про що мрію. Щоб діти були поруч. Щоб моя онука була неподалік. Хоча у Бельгії теж непогано. Моя донька, до речі, вийшла заміж за кримського татарина. Я радію, що в мене є гарний зять і вся його родина. Мені, як батьку, важливо знати, що моя дитина знаходиться у надійних руках серед гарних людей.

— А якщо говорити в професійному контексті?

— Багато знімати (фільмів — ред.) й ставити (вистав — ред.). Зняти в Криму і про Крим. Мрію, до речі, зняти комедію. Поділюся з вами: вона вже написана. Ми її створювали разом з друзями, побратимами із «ТрО Медіа». Це такий собі уклін в бік легендарної української стрічки «Пропала грамота» (займає 12-у позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно — ред.), яку свого часу заборонили показувати в кінотеатрі. За фабулою це приблизно те саме. Ми взяли структуру з цієї історії, щоб побудувати на її тлі сучасну.

Моя мета — підтримувати українське, не забувати свою історію, просувати українське і пишатися ним. Я бачив напис в американському метро: «Я думав, що сміливий і мужній, але коли я побачив українців, зрозумів, що помилявся». Мистецький контент, який базується на безперечних фактах, творчо переосмислених — це потужна зброя масового ураження. І коли кожен українець це зрозуміє, — ми переможемо!

Дякую Ахтему Сеітаблаєву за цікаву розмову!

Також читайте у «Вечірньому Києві»: «Шкодую, що раніше не приєднався до Сил оборони»: ексклюзивне інтерв’ю Сергія Жадана.

Сніжана БОЖОК, фото Юрій ВЕРЕС «Вечірній Київ»