«Красива у своїй силі, сильна у своїй красі»: Тетяна Власова про збори на ЗСУ, виступи для військових та хейт у соцмережах

Тетяна Власова — відома поетка, вірші якої несуть нові сенси. Вони відверті, без пафосу, жодного гриму чи то ідеалізації. Справжні й щирі, як є — з полиці сучасного життя.

Мабуть, тому Тетяні з легкістю вдається збирати повні аудиторії слухачів. Її творчі вечори — це завжди sold out. А її спільні поетично-театральні перформанси з відомим режисером і актором Ахтемом Сеітаблаєвим — це окремий вид мистецтва.

24 липня на ВДНГ, де Тетяна є кураторкою цього літнього Книжкового сезону, відбувся Вечір віршів у виконанні Сеітаблаєва і Власової. Локація «Коло натхнення» на пару годин перетворилася на місце, де кожен проживав свої емоції.

ВІД РОК-ГУРТУ ДО ПОЕЗІЇ

Про вірші, які допомагають армії; як збирали великі зали разом з Сергієм Жаданом; хейт у соцмережах та мрію підкорити словом стадіони, ексклюзивно для «Вечірнього Києва» в інтерв’ю з Тетяною Власовою.

— Тетяно, вашій аудиторії добре відомо, що писати вірші ви почали у дорослому віці, але майже ніхто із ваших шанувальників не знає, ким до поезії була Тетяна Власова?

— Все дуже просто. Я була тим, ким хотіла бути завжди — ми з вами колеги. За фахом я журналістка. 10 років працювала в медіа, потім перейшла в комунікації. Працювала на телеканалі. Комунікації й вірші зараз поєдную (Таня PR-директорка Одеського міжнародного кінофестивалю та багатьох інших культурних проєктів — ред.)

— Як так сталося, що ви почали писати вже у дорослому віці? Чи писали до цього, але «в шухляду»?

— До цього у мене був гурт VLASNA, для якого я писала пісні. А потім була така історія під час Революції Гідності: я написала вірш «Моя мама чує новини й дуже хвилюється». Виклала у фейсбук, який на той час у мене був зовсім не прокачаний. І пішла на роботу в офіс, я тоді на телеканалі працювала.

Ввечері відкриваю, а там якась нереальна кількість коментарів, повідомлень і відгуків. Вірш був досить простий, наївний, але людям він відгукнувся. На той час всі були дуже чутливими до таких рядків, багатьом вони були близькі. Після цього почала писати вірші. Зрештою зрозуміла, що мені це цікавіше, ніж співати.

«ЦЕ ДОБРЕ, ЩО ВИ ПЛАЧЕТЕ»

— З початком великої війни поетичні вечори набули іншого значення. Це вже не просто прочитання віршів. Це свого роду терапія. Чи погоджуєтеся ви з цим?

— Поетичні вечори — це такий самий спосіб проведення часу, як кіно, театр, концерт. Це обмін емоціями, те, що спонукає нас переживати сильні почуття, іноді навіть плакати, очищатись цим. Коли після вечора до мене підходять люди й зізнаються, що плакали, — завжди відповідаю їм, що це добре. Бо це не сльози відчаю, суму, зневіри, це про очищення, про живі емоції, з якими дуже важко зараз людям через війну.

Думаю, ці сльози потрібні. І те, що ми можемо ці емоції витягувати з глибин людської душі й проживати їх, а після виходити наповненими, здатними жити далі — дуже цінно.

— Таню, знаю, що ви їздите разом з Культурним десантом(навесні 2022 року співак і військовослужбовець Микола Сєрга реалізував ідею — створити команду, яка своєю творчістю зцілюватиме душі наших захисників — ред.) на прифронтові території. Чи доречні там вірші? Як вас сприймають хлопці з передової?

— Поезія в час війни — це те, що дає ресурс. Всім. Це гарна історія для військових. Зізнаюся, перший раз, коли я їхала, перепитала у Миколи, чи точно бійцям потрібні вірші. Він сказав «так» і наголосив, що сама в цьому переконаюся.

Я дещо хвилювалася, підбирала відповідні тексти — мотиваційні та життєствердні, без якогось смутку. Щоб підтримати наших захисників і, ні в якому разі, не демотивувати. Після першого виступу, я зрозуміла, це працює. Нашим військовим це потрібно.

З ВІРШАМИ НА… ФРОНТ

— Ви постійно їздите на прифронтові та деокуповані території? Де саме виступали?

— Так, і надалі планую це робити. Була на Донеччині, у Херсонській області, багато виступала на Харківщині. Відвідую також навчальні центри, госпіталі.

— Працювати з аудиторією нелегко. Як ви готуєтеся до своїх творчих вечорів?

— Великі виступи в мене зараз не так часто, бо хочеться, щоб за ними скучили і чекали їх. Радію, що це завжди повні зали. Люди хочуть чути поезію. Крім того, що вона зараз модна, вона потрібна. Це те, що я зараз бачу. У нас формується певна культура відвідування поетичних вечорів, а не лише, приміром, музичних концертів.

Мій перший великий сольний виступ у Києві був у вересні 2022 року. І він мені показав, що людям це потрібно для відновлення ресурсу. Крім того, я постійно беру учать в різних благодійних акціях, збірних виступах. Коли я бачу гарну мету і знаю людей, які в її реалізації беруть участь, приєднуюся і працюю на спільний збір для наших Сил оборони.

ДРОНИ ЗА ВІРШІ: ЯК СУЧАСНА ПОЕЗІЯ ДОПОМАГАЄ ЗСУ

— Яку найбільшу суму вдалося зібрати за творчий вечір?

— Два тижні тому мене запросили в юридичну фірму на корпоратив. Я сказала, що працюватиму без гонорару, але потрібна благодійна мета заходу. Власник фірми дуже свідомий, гаряче підтримав цю ідею. Тож цього вечора відкрив збір на дрони. Наша ціль була — 250 тисяч гривень. В результаті нам вдалося зібрати 380 тисяч гривень за вечір.

Мої виступи — це завжди точкові цільові збори. Тобто ми з організаторами завжди знаємо, куди і на що збираємо. Після концертів із Сергієм Жаданом частину коштів передавали на бригаду «Хартія», частину — на допомогу Харківському літмузею. Після сольника до свого дня народження придбала разом із Павлом Вишебабою автівку для 68 ОЄБр. На різних виступах і заходах збираємо на потреби Жіночого ветеранського руху або «Госпітальєрів». Зборів і потреб багато, хочеться підтримати якнайбільше.

— Чи бували випадки, коли публіка вас сприймала не так, як би вам цього хотілося? Якісь конфузи під час виступів…

— Такого не пригадаю. Але я багато над собою працювала, щоб такого не було. На мою думку, якщо ти вже виходиш на сцену з віршами, ти перетворюєшся на артиста і повинен цьому відповідати. До того ж, на мої виступи приходять прекрасні люди, з якими ми зазвичай на одній хвилі.

На моїх концертах завжди тихо. У залі Будинку актора, де на наш поетичний вечір з Ахтемом Сеітаблаєвим зібралося понад 200 людей, ми працювали без мікрофонів (був блекаут і в залі не було світла) — і було чути кожне слово. Дуже класно, коли ти «тримаєш» глядачів зі сцени і вони тебе уважно слухають.

«Я НЕ СТРИМАЛАСЯ — РОЗПЛАКАЛАСЯ НА СЦЕНІ»

— Кожен читач по своєму розуміє вірш. І ототожнює зазвичай зі своєю історією. Можливо були випадки, коли ваші вірші комусь допомогли впоратися з втратою, чи то повним розчаруванням, знесиленням. Чи маєте такі історії?

— Колись мене запросили на благодійний вечір. Вже там на місці я дізналася, що 90% аудиторії — це жінки, які втратили на війні синів, чоловіків. Це якраз був фонд, який займається їхньою підтримкою.

У мене є вірш дуже болючий про те, як мати прийшла на упізнання загиблого сина: «Їй говорять — це він. Забирай його». Я вагалася читати мені його чи ні. І врешті ризикнула. Це було важко. Потім жінки підходили й дякували, а одна зізналася: «Нарешті я змогла виплакатися».

— Тетяно, чи є у вас вірші, які стали піснями? Чи думали про таку співпрацю?

— Під час війни я написала пісню для грузинського виконавця, який був у нашому «Голосі країни» — Ото Немсадзе. Для нього було важливо видати пісню українською мовою, щоб підтримати нашу країну. Вийшла дуже крута, потужна пісня.

Але, зізнаюся, не завжди я погоджуюся на співпрацю. Якось звертався до мене гурт, який хотів перекласти свої російські пісні на українську. І я не змогла цього зробити. Тексти у них були розважальні, а це перший рік повномасштабної війни. Я тоді не знайшла в собі ресурсу на хороший переклад. Але ці пісні, до речі, нині таки звучать українською. Я особисто знаю поетів, які взялися за переклад.

Чесно кажучи, я відкрита до співпраці, але зважаю на свій стан. Я не хочу просто технічно красиво написати. Я завжди хочу, щоб у цьому була душа. Зараз маю пропозиції, на все свій час. Нещодавно до мене звернувся один рок-музикант. Маємо цікаві ідеї.

НОГИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ АБО ЩО НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ХЕЙТЕРАМ

— Таню, а чи підпадають сучасні поети під хейт? У вас є хейтери?

-Звісно (посміхається — ред.) Я їх дуже люблю. Вони мені пишуть і під дописами в соцмережах, і в особисті повідомлення. Якщо в мене є час і натхнення, я їм відповідаю, найчастіше просто висміюю їх. І часто перетворюю це собі в «плюс». Якось на концерті виступала у короткій зеленій сукні. Потім мені почали писати, що, мовляв, не можна виступати у таких сукнях на поетичних вечорах. Я це перетворила собі на «фішку» — потім пішли меми на кшталт — «ноги української літератури», «сукні Власової»…

Чим більше підписників, тим більше хейтерів. Мене це не чіпляє. Мені хейтери цікаві, як явище. Якби я була соціологинею, я б досліджувала це: як люди, ховаючись за соцмережами дозволяють собі те, що б не сказали ніколи в житті.

— Чому немає вашої збірки «Ефект близькості» в продажі? Чи плануєте нову?

— Моя перша збірка «Ефект близькості» вийшла у 2021-ому році. Тираж давно розійшовся. Нову я зараз дописую. Вона готується у видавництві «Білка» на осінь. Це вірші, написані мною за повномасштабну війну.

— Таню і насамкінець, хотілося б дізнатися, яка у вас професійна мрія?

— Зараз про це не думається. Зараз віршами збираються кошти на підтримку ЗСУ. Хоча, звісно, є в мене амбітна мета — хочу віршами зібрати стадіон. Мені подобаються великі зали. Подобається ця атмосфера, коли багато людей, але люди уважно слухають. Бачити очі, обмінюватися емоціями. Ну і в цілому мені хочеться, щоб після перемоги ми зберегли свою адекватність і нормальність. Хоча й розумію, що зараз це важко.

Також читайте: «Шкодую, що раніше не приєднався до Сил оборони»: ексклюзивне інтерв’ю Сергія Жадана.

Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»