Жив і загинув, як справжній воїн: у столиці попрощались з членом ОУН Миколою Коханівським. ФОТОРЕПОРТАЖ
Безстрашний воїн, романтик, відданий Україні, який склав за неї голову на передовій — таким залишився у пам’яті українців Микола Коханівський, якого Київ сьогодні провів у останню путь.
Сьогодні, у Михайлівському Золотоверхому та на Майдані Незалежності, кияни та побратими прощались із засновником і першим комбатом добровольчого батальйону ОУН, націонал-радикалом Миколою Коханівським із позивним «Буревій».
Він загинув 10 червня під Вовчанськом на Харківщині. В окопі, як рядовий солдат 125-ї бригади ЗСУ.
Однак лише 4 липня дружина Захисника, пані Катерина, опублікувала фото його шеврона та написала, що нарешті побратимам вдалось винести тіло Миколи буквально з лінії вогню.
Сьогодні про одного з найрадикальніших членів ОУН говорили, як про дуже людяного командира і сміливого бійця.
Попри сильну спеку до собору, де відспівували військового та на Майдан, де тривала громадянська панахида за Коханівським, прийшло дуже багато людей.
Чимало з тих, хто бачив Миколу Коханівського на мітингах, на Майданах, у новинах на засіданнях судів, у матеріалах з передової, не знали, що він — виходець із південного сходу України, із Запоріжжя. Він народився у 1971-ому році у Приазовському. До 32 років говорив російською (як і Алла Горська, до слова), а потім обрав ОУН.
До Києва Микола приїхав перед Помаранчевою революцією — у 2003-ому році і увійшов до протестного руху.
Микола Коханівський з побратимами «напав» на пам’ятник леніну на Бессарабці у 2011-ому році. Кувалдою тоді вождя пролетаріату не вдалось завалити, але носа йому відбили.
До слова, коли Миколу судили за це, на суд прийшла і пані Катерина, яка згодом стала його дружиною.
Військовий з позивним «Ярема» розповів, що у 2022-ому році опинився у добробаті ОУН під командуванням Миколи Коханівського.
«Дуже мудра, розумна та чуйна людина. Безстрашний боєць, якого буде дуже не вистачати. Треба продовжувати його боротьбу. Із внутрішнім ворогом також», — розповів «Ярема».
«Микола загинув, як справжній воїн», — зазначив «Ярема». Він пояснив, що у середовищі військових всі дуже добре поінформовані про це.
У кожного сьогодні були свої спогади про Миколу Коханівського.
Юні кияни, що прийшли на прощання з батьками, казали, коли загін ОУН йшов вулицями столиці і вигукував «Україна — понад усе!» — вони зрозуміли, що таке нація.
Прийшли на прощання і ті, хто пам’ятає Миколу Коханівського в «Сотні ОУН» на Майдані у 2014-ому.
З 2014-ого Коханівський пройшов у АТО бої за Маріуполь, пекло на Савур-могилі, а ще — Піски, під Донецьком. Кожна назва цих населених пунктів — великий розділ в історії російсько-української визвольної війни.
Коханівський з однодумцями створили новий бойовий підрозділ із прихильників націоналізму в лютому 2022 -го.
Добровольці-учасники АТО стали його основою. Бійці обороняли Київщину, а згодом Харківщину і Запоріжжя.
Перший бій добровольчий батальйон ОУН прийняв під Оріховим на Запоріжжі у квітні 2022 року.
Андрій «Сірий» Пастушенко звернувся до Миколи Коханівського біля його труни:
«Друже Миколо, це твій останній Майдан. Але ми завершимо те, що ми з тобою з 2014-го почали. Вся твоя щирість і любов, твій розум — все вчило нас. Я на 10 років старший за тебе, але ти був на три голови вищим. Я вчився у тебе та Лупиноса. Ти міг з гарячим ентузіазмом і степовим завзяттям так „заразити“, що всі йшли за тобою».
Олена Терещенко, громадська діячка, правозахисниця, була вся у сльозах із білими трояндами вона згадувала також про те, як Кохановський стояв за Україну.
«Це величезний біль. Я не знаю, чому йдуть найсильніші і найкращі…. Просто ці нелюди вбивають їх. Вони дуже мужні з Катрусею. Не уявляю, як їй це переживати…», — поділилась Олена Терещенко, яка не мала сил говорити.
Роксоляна Хмара, яка добре знала Миколу Коханівського, розповіла, що він був другом і соратником Степана Хмари.
«Миколо, скільки Майданів ми пройшли плече в плече? Микола підтримував і мене, і Степана, і кожного українця. Він був справжнім націоналістом. Коли мені сказали, що загинув Микола Коханівський, а я була у мами в Трускавці, то я так верещала, що чув увесь Трускавець. Люди, напевно думали, що я збожеволіла… але Микола є серед таких людей у смерть яких ми не хочемо вірити! Справжній, кращий, такі йдуть першими і гинуть першими», — розповіла на прощанні Роксоляна Хмара, вдова Степана Хмари.
«Життя триває, точиться війна…» — ці слова легендарного Анатолія Лупиноса сьогодні згадували не раз.
Бійці казали, що ще у мирні часи Микола Коханівський багато разів казав, що за Україну і її свободу доведеться проливати кров. Він заплатив за це власним життям.
«Ця кров так само на нашому червоно-чорному прапорі Перемоги. Ми — за правду. А ті, хто правий — той переможе. Вічна шана, вічна слава тобі, друже. Твою справу ми продовжимо і ворог буде розбитий», — звернувся до Коханівського побратим.
Проводжали після відспівування у Михайлівському Золотоверхому Миколу Коханівського під плач карпатських трембіт.
Люди, попри сильну спеку, йшли пішою ходою до Майдану Незалежності, де було місце політичного хрещення Миколи «Буревія».
Синьо-жовті прапори та червоно-чорні, гудки автівок, що їхали Хрещатиком і подавали прощальні сигнали бійцю-українському націоналісту, люди різного віку, які прийшли прощатись бо відчували особисту вдячність до Миколи «Буревія» — все це зробило громадську панахиду особливо людяною.
«Чудова у нас нація, чудові люди, але таких, як Микола — мало. І хочеться, щоб його приклад віддзеркалювався у наступних поколіннях наших козаків. Я хочу попрощатися з тобою твоїм улюбленим віршом з нашого диптиху української традиції, який ти знав і любив. Отже, «Тавро!»
Народе мій, я гордий, що з тобою «бандерівцем» наречений москвою,
Що це тавро — розпечене в огні, на серці припечатане в мені!» — звернувся до побратима та соратника представник ОУН.
Поховали Миколу Коханівського на Алеї Героїв на Лісовому цвинтарі в Києві.
«Вечірній Київ» писав про те, що на війні загинув архівіст з Києва Станіслав Красний.
Ольга СКОТНІКОВА, Борис КОРПУСЕНКО, «Вечірній Київ»