«Кринки»: у Києві презентували фільм про незламність воїнів на Херсонщині. ФОТОРЕПОРТАЖ
Кринки — невелике село на лівому березі Дніпра, вже пів року підрозділи ЗСУ утримують там плацдарм, на який росія кидає по кілька десятків КАБів на добу, але українці не здають цей важливий шматочок землі.
У Музеї війни відбувся допрем’єрний показ документальної стрічки Костянтина та Влади Ліберових «Кринки».
Історія російсько-української визвольної війни увійде до підручників та досліджень фахівців на прикладі кровопролитних боїв не лише за міста, а й маленькі села.
Поділена навпіл Дніпром Херсонщина — один з найскладніших для військових дій логістичних майданчиків. Українцям відомі назви кількох сіл, які увійшли в історію звільнення українського півдня.
Кринки — є саме таким островом, оточеним водою, за який зараз щохвилини йде боротьба. Кринками люди здавна називають це село через велику кількість криниць. Під російську окупацію Кринки потрапили у перший же день широкомасштабного вторгнення.
«У жовтні 2023 р. морпіхи ЗСУ форсували р. Дніпро й заволоділи плацдармом у ньому. Але зайняти повністю територію не вдалося через неможливість завести на позиції необхідну кількість бійців. Тому плацдарм утримують практично одним батальйоном», — пояснюють історики Музею.
Головні герої стрічки — українські військові, які тримають плацдарм, бережуть життя один одного і діляться не лише фактами, а й емоціями про те, як вони люблять Україну.
Їжу та ліки військовим можна постачати у Кринки лише дронами, а евакуйовувати поранених — лише човнами по річці. З історій всіх воєн відомо, що плацдарми біля води, річок — найскладніші.
Українським військовим не вдалось завести на Кринки стільки бійців, як планували. Окупанти бомбили КАБами й тому на острові висадилася лише чота.
Боєць з позивним «Мудрий» у фільмі розповів коротко, що таке Кринки:
«Плацдарм довжиною 2 тисячі 800 метрів, шириною 800 метрів всього. І кількість КАБів 74, 76 за добу. Там немає заводів, там немає будівель, де можна сховатись від цих КАБів».
«Мудрий» розповів, що невеличкі групи українських вояків протистояли взводам противника.
«Але ми увесь час тримали оборону», — зазначив він. Військовий зауважив, що, крім КАБів по підрозділу на острові росіяни били важкою артилерією. Тож, коли українці збили три літаки й бомбардування КАБами припинилось, вся утримувана територія була в руїнах, не було жодного підвалу, де могли б захиститись вояки.
Глядач бачить, в яких умовах живуть бійці. Як вони чистять зброю у короткі проміжки між боями.
«Хоч сказати, що життя — неймовірно коротка штука, якщо ти його не цінуєш — воно обривається вмить. Тому цінуйте кожну хвилину життя», — звертається до українців один з бійців з Кринок.
Молоді чоловіки — ті, хто зараз тримає надважливий для України плацдарм на лівому березі Дніпра. Вони так само відчувають страх і біль, які й кожен з нас. І що таке потрапити на Кринки розповів боєць з позивним «Француз»
«Якщо ти зайшов на Кринки — ти одразу у котлі, тому, що евакуації немає… А якщо і є, то не вже, не зараз. А потім. Колись. А це може бути й до місяця…» — зазначив військовий.
Ситуація міняється щогодини, каже «Вагрант»:
«Зараз є якийсь тил, побратими. А за годину вже ти сам. Всіх розбили…»
На Кринки військових доставляли катерами. По «дорозі життя».
Військовий з позивним «Руня» розповів:
«Все робиться для того, щоб довезти всіх живими та вивезти назад живими. Мені пощастило, у мене всі живі…»
Фотокореспонденти Влада та Костянтин Ліберови зізнались, що не планували знімати кіно.
«У нас не було наміру зняти фільм, адже це не наш профіль», — розповіла Влада. Але так сталось, що впродовж місяця вони були разом зі 126-ю бригадою. Робили фото. А потім відчули, що потрібне відео. Відтак, зроблені ними світлини увійшли до експозиції «Кринки». Її кілька тижнів показували у Музеї війни.
«Це фільм про те, як не тільки вижити, а й вибратись із пекла. Живі свідчення тих, хто бачив смерть і повернувся в життя», — поділились своїм сприйняттям подій автори «Кринок».
Український військовий з Кринок з позивним «Француз» розповів, що якось вони взяли росіянина й у його телефоні побачили зарплату — 13 тисяч.
«Яка у них мотивація? В грошах? Не знаю… Я б за такі гроші не пішов. Знайшли якусь поживну речовину, яку вони їдять. Якась трава… Вони реально їдуть, як м’ясо…»
«Француз» зазначив, що дуже допомагали дуже круті українські дронщики з підрозділу «Фалькон».
На захід завітали військовослужбовці та військове керівництво, зокрема й герої презентованої кінострічки.
Крім фільму у музеї показали й добірку фото — понад 30 світлин, зроблених у 2023–2024 роках, на лівому березі Дніпра, де передові позиції 126-ї окремої бригади ТРО 30-го корпусу морської піхоти ЗСУ.
Про мотивацію боротись і щохвилини ризикувати життям кожен військовий каже від себе.
Парамедик «Лата» розповів про те, що якось евакуював тяжкого пораненого, якого треба було підтримувати уколами. А потім визирнув у вікно, побачив сонце і соняшники.
«І така радість. Соняшники! Моя улюблена Херсонщина! Я тут мандрував з кияком катався. Так боляче, щоб села зруйновані. Що діти, які тут живуть в окупації, вони бачили звірства росіян. Хочеться, щоб все повернулось назад», — з посмішкою каже у фільмі медик.
До слова, фотокореспонденти подякували режисерці Ользі Дмитренко, яка зробила велику роботу, щоб 600 Гб матеріалу, відзнятого Ліберовими, перетворились на потужний та динамічний фільм.
Важливо знати, що постраждало село й під час Другої світової війни. Німецькі війська ввійшли туди у вересні 1941 р. Понад 700 днів тривала нацистська окупація.
Під час форсування р. Дніпро тут точилися запеклі бої.
Багато селян стали гастарбайтерами. У 1943 році понад чотири місця через Кринки проходила лінія німецько-радянського фронту. Селяни всіляко підтримували військових, які звільняли Херсонщину.
Подивитись стрічку «Кринки» можна на YouTube-каналі Укрінформу за посиланням.
Читайте також за темою:
«У столиці відкрили Одеський міжнародний кінофестиваль та дали першу почесну нагороду».
Ольга СКОТНІКОВА, «Вечірній Київ»