Україна – мотиватор європейської нової сили

Цьому є низка причин. Передовсім, всі вірили у мир, ніхто не думав, що хтось може хотіти повторити жахи Другої світової війни. Крім того, безпеку континенту переклали з плечей національних держав на альянс НАТО, в якому Сполучені Штати Америки завжди відігравали найбільшу роль і несли найбільші витрати. 

Хоч багато хто в Європі і критикував Америку як “світового поліцейського”, але ж десятиліттями європейські уряди за умовчанням вірили, що як щось піде не так, прилетять американці і розберуться.

Нині ми опинилися в разюче інакшій реальності, де російські імперські амбіції та нелюдські методи очевидні вже для всіх вдумливих людей. Війна в Європі не просто “може повторитися”, вона уже триває на величезних українських обширах і невдовзі може охопити й країни НАТО.

І саме в цей час США демонструють небачений досі розкол – як всередині себе, так і з союзниками. Прихильники Дональда Трампа в Конгресі блокують військову допомогу не лише Україні, але й Ізраїлю і Тайваню. Це посилає недвозначний і невтішний сигнал усім союзникам США по всьому світу: більше не розраховуйте на американську підтримку!

Гадаю, в росії сподіваються, що цей поворот змусить лідерів ЄС здатися, віддати Україну, а може і кількох своїх членів, аби тільки замиритися з москвою. На щастя, не все так просто.

Гі Верхофстадт, євродепутат і голова Міжнародного європейського руху, стверджує, що це буде не кінець, а “початок нової Європи… справжнього геополітичного гравця, із власною армією”. Розмови про загальноєвропейську оборону звучать дедалі гучніше на всіх рівнях. 

Пожвавлюється виробництво боєприпасів. Минулого року ЄС запланував цілу низку оборонних активностей в межах PESCO (це, грубо кажучи, спільна оборонна структура Євросоюзу). Європейці готують план дій на випадок, якщо американці не прийдуть на допомогу.

Справжнім мотиватором і навіть передумовою цих процесів є відвага українців і зокрема наших Збройних Сил.

Чому я так кажу? Бо ані трампісти, ані росіяни самі по собі не розворушили європейську оборонку. Трамп ще бувши президентом США намагався змусити європейських лідерів вкладати більше у війська – це майже нічого не дало. Оборонні бюджети у 2017-2018 роках зросли символічно і не дотягували до рекомендованих 2% ВВП ніде у ЄС, якщо не рахувати балтійських країн, Польщі і Великобританії. Всі і далі вірили, що США самі наведуть порядок.

Якщо ж говорити про російську агресію – тут європейці не спішили підіймати свій ВПК вже з протилежної причини: з упевненості, що якщо росія нападе, то спротив не матиме сенсу, адже це ж “непереможна друга армія світу”! І лише українці показали, що це міф і брехня. Що успішний спротив можливий, доречний і необхідний.

І це вже не кажучи про те, що суто завдяки українському солдату Євросоюз в принципі має час і змогу щось планувати і надолужувати роки млявої оборони. Це ми будимо Європу – своєю щоденною наполегливою працею задля власного виживання і перемоги нашої країни в цій війні.

Дехто остерігається, що нам не вистачить зброї, якщо Євросоюз частину її вироблятиме для себе. Я ж кажу, що пожвавлення європейського ВПК і координації європейських армій - це і більші можливості постачання для наших воїнів, і демотивація для ворога, який міркує, що легко переможе Вільний Світ, якщо відріже від нього Америку. 

Імовірно, що тільки ось зараз Європа по-справжньому серйозно подивилася на Україну як на невіддільну частину власної оборони.