Ми не маємо мовчати замість того, щоб говорити голосно
Останні вересневі дні в Україні і навіть більше у світі говорили про інцидент, який відбувся в парламенті Канади під час візиту Президента України.
Як відомо, в цей день до парламенту запросили Ярослава Гуньку, який воював у дивізії СС «Галичина». Підрозділ «Галичина» з 1943 до 1945 року воював у Другій світовій війні у складі «Ваффен-СС» Німеччини. У ньому служили переважно українці з Галичини, Франківщини та Волині. До цієї дивізії неоднозначно ставляться у всьому світі. Одні вважають їх героями, інші - колаборантами й воєнними злочинцями.
Через прикру дипломатичну помилку (думаю, що запрошувати колишнього вояка було саме помилкою з боку дипломатів) справедливо обурилися і в самій Канаді, і в Європі, зокрема, у Польщі, але найбільше в …росії. Точніше «за парєбріком» не обурились, а зраділи, сповна скориставшись ситуацією, щоби ще раз нагадати світу про «бандєровцев». І понеслося: знову на футбольних стадіонах банери щодо нібито «українських неонацистів», і при цьому УЄФА повертає на офіційні змагання «юношей» з росії: ну «діти ж не винні»?!
Знову в «свободной» пресі крупним планом шеврони наших військових підрозділів, а путін і його прислужники зі своєю збоченою ідеєю «денацифікації України» тут як тут. Тільки при цьому чомусь багато хто у вільному світі забуває кого саме треба денацифікувати у XXI столітті. Хіба це не росія своєю військовою армадою вторглася в сусідню країну, вбиває мирних людей в мирних містах, розлучає дітей з їхніми батьками….
Ми, українці, не маємо проковтнути цю прикру ситуацію, якою скористався наш ворог. Ми маємо не менш голосно нагадати світу про злочини радянського режиму проти українців, євреїв, поляків… в роки голодомору, під час другої світової війни, та сталінських репресій. Це добре що про це говорять на своїх лекціях Тімоті Снайдер та Сергій Плохій , але чи чують про це окрім академічних та університетських кіл Йеля та Гарварду. Саме з-за того що ми мовчимо, або говоримо не достатньо, ми знову зазнали поразки у царині стратегічних комунікацій.
29 вересня, менше ніж через тиждень після канадського інциденту, була чергова річниця трагедії Бабиного Яру – одного з найжахливіших символів Голокосту. У 1941 році впродовж двох днів, 29-30 вересня, в окупованому нацистами Києві було масово розстріляли кілька десятків тисяч мирних мешканців, у більшості - євреїв. Протягом наступних десяти днів есесівці вбили майже все єврейське населення Києва – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей.
Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, вбито 100 - 150 тисяч людей – євреїв, ромів, караїмів, військовополонених, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних, яких окупанти вважали «зайвими». Ми з вами й весь цивілізований світ багато почули про річницю цієї трагедії?! Про старого хворого воїна (якщо дійсно воїна) Ярослава Гунька в канадському парламенті, як на мене, було значно більше інформації в медіапросторі.
Завжди, коли йду на роботу зі станції метро «Дорогожичі» в Інститут журналістики повз Бабій Яр, то відчуваю смуток…Добре, якщо б усі ходили на роботу повз Бабій Яр!
Як на мене, трагедію Бабиного Яру за правом можна прирівняти до злочинів сучасної росії на території України. І про це має щодня чути увесь світ.