Засніжені Мармароси: нотатки бувалого лижника
Було дуже круто три тижні катати на бігових лижах з друзями та прихильниками Строкаті Єноти. Прийшов час навідати гори та #прочиститиголову. Не довго думаючи, вскочив у Раховоз та на ранок 2-го березня був на низькому старті в Діловому. Довгою брудною дорогою розтікалася весна, та на обрії височіли засніжені вершини гір, що не могло не тішити. На КПП, ввічливий та привітний прикордонник, ветеран 80-ки, оглянув документи, трохи поспілкувався та, побажав гарно катнути.
Ніч була непроглядно темною. Як кажуть, Хоч око виколи. Ні місяця, ні жодної зірки. Лиш темні хмари, з яких сипало... Але зранку... світанкові промені забарвили схили багряним рум'янцем. А на них - він! Свіжий, ігристий ПУХЛЯК! Святі павдера! Який же це кайф було підійматися ним в гору. Насолоджуватись морозяною свіжістю (по прогнозам було -13, після +4 непоганий контраст) та повним штилем. Абсолютна тиша в горах. Один лиш скрип снігу під лижами та твоє пихтіння під навантаженням. Одного, на скільки сягав горизонт.
Перший пробний спуск з відрогу Струнги. Неймовірно! Казково! Знову лізу вгору, тепер повище, намагаючись промацати схил та відчути як влігся сніг. Підійшов майже під самісінький хребет. Далі лізти не став, бо старі фірнові карнизи освіжило пухлячком та замело вузький натоптаний прохід між ними.
Подихати, помилуватись, зняти камуси і айда! Лавинний рюкзак від Bohdan Fashtryha давав мінімум +5 до рівня каталки. Завдяки податливості снігу, лижі добре слухались і можна було закладати кращі кути, нарізаючи смуги кулуаром. Коли почалася зона лісу, особливо кайфово було розсікати між смерічок та перескакувати маленькі перемети. Мені вперше випала нагода зірвати пухлячок і, справді, відчуття неперевершені.
Після обіду довелося лишати цю красу та спускатися вниз. Стежка засніженим лісом була просто казковою. На зустріч підіймалася група, близько 20 чоловік. Привітні та радісні, але, аби лишився, довелося б ділити гори з ними, тому вчасно злиняв…
Ділове, звісно ж потопало в багнюці, поки дійшов до зупинки, штани були всі у ній. Через недокарантини, автобуси поскасовували, тому довелося брати таксі до Рахова. Зате поспілкувався, відчув місцевий колорит. Вліз в вагон, вмився, кинув лижі та кості на свої місця.
Всю дорогу, не зважаючи на шум та метушню, мені ввижалися гори і сніг, в який ще треба встигнути повернутись цього року. Дякую!