Храм, світлини, Іловайськ

На зовнішньому мурі Михайлівського монастиря розмістили фотографії і тексти біографій близько півтисячі солдатів і добровольців, що торік загинули чи пропали безвісти переважно в Іловайському котлі. 
Учасники тих подій говорять, що загиблих – більше тисячі. Минув рік, й «Іловайське братство» – бійці, що пережили цей котел, родичі тих, хто не вийшов звідти, батьки і близькі люди полонених і зниклих безвісти – організували панахиду. Там не було жодних партійних прапорів і політичних гасел – лише пам'ять, спогади і радість від зустрічі з тими, хто вижив. 
…Біля Стіни Пам’яті старенька жінка, витираючи хустинкою сльози, тихо повторює: «Синку, мій синочку єдиний…». Це Марія Павлівна з Краматорська тут оплакує сина Василя… Розпочалася панахида. Родичі й близькі загиблих бійців підняли над натовпом фотографії хлопців. Зазвучала «Пливе кача…». 
– Поблизу села Орбатенки нашу колону розбомбили, – розповідає киянин Олександр Козолій, доброволець батальйону «Миротворець». – Я з кількома бійцями й другом-земляком В’ячеславом Гінге лишився прикривати відхід решти колони. З нами зосталися тяжко поранені бійці, яких аж пізно ввечері пощастило прилаштувати в попутну машину й відправити до Старобешівської лікарні. А ми пішли на прорив. Наштовхнулися на російську розвідку – БТР з українськими розпізнавальними знаками. Так ми із В’ячеславом 100 днів провели у полоні, в підвалі Донецької СБУ. 28 листопада нас, 8 полонених, обміняли на 10 терористів, захоплених бійцями «Азова» під Волновахою. 
Після реабілітації Олександр знову повернувся на передову. 
– Завдяки таким проектам про справжніх Героїв України дізнаються набагато більше людей, – наголосив на відкритті меморіалу доктор медичних наук Всеволод Стеблюк, який очолював медслужбу батальйону «Миротворець» під Іловайськом.