Прожив життя у звуках мелодій: музикознавиця про видатного українського композитора Ігоря Шамо
Його називають композитором глибокого ліричного обдарування та видатним мелодистом, який черпав натхнення з українських народних пісень та романсів.
21 лютого виповнюється 100 років від дня народження видатного українського композитора, народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, автора гімну столиці «Києве мій» Ігоря Наумовича Шамо (1925-1982).
Напередодні пам’ятної дати, «Вечірній Київ» завітав до Національної спілки композиторів України, щоб поспілкуватися з музикознавицею Тамарою Сергіївною Невінчаною — дослідницею творчості видатного композитора, якому присвячені декілька її книг та численні наукові праці.
ПРО ДИТИНСТВО КОМПОЗИТОРА ТА РОКИ НАВЧАННЯ
Ігор Шамо народився у Києві в родині аптекаря. Батько майбутнього композитора мав гарний музичний слух та грав на трубі. Мама Ігоря була домогосподаркою та займалася вихованням дітей. Родина тоді жила на вулиці Малій Васильківській (нині- вулиця Шота Руставелі), 33. Дуже часто вони влаштовували музичні зустрічі вдома в колі близьких друзів.
«Коли народився молодший син Ігор, то вже з дитинства батьки помітили у нього неабиякий хист до музики. Адже навіть першим словом хлопчика були не звичні усім: „мама“ і не „тато“, а слово „пісня“. Також рідні композитора згадували, що у півтора роки він почав співати пісні…» — розповідає Тамара Невінчана.
За її словами, у дитинстві Ігор також мав хист до малювання, тож батьки спершу не могли визначити, яке саме захоплення сина необхідно розвивати, проте, коли вже хлопчик підріс-він сам обрав музику: у 1935 році він вступає у новостворену спеціалізовану музичну школу імені Миколи Лисенка.
«Любов до малювання Ігор Наумович також зберіг впродовж усього життя. В нього було „гостре око“ та вміла рука. Найбільше йому подобалося малювати шаржі, завжди добрі та іронічні — на друзів, колег — відомих композиторів, акторів та музикантів, які завжди з посмішкою сприймали ці дружні жарти, залишаючи під ними свої автографи. Особливою сторінкою у цьому захопленні були малюнки для дітей — Тамари та Юрія, які постійно супроводжували їх у спілкуванні з батьком», — розповідає Тамара Невінчана.
За словами музикознавиці, улюбленими композиторами Ігоря Шамо були Йоганн Себастіан Бах та Сергій Рахманінов. Також він захоплювався творчістю видатного німецького композитора-романтика Роберта Шумана.
Після завершення школи Ігор мріяв вступити до Київської консерваторії, однак його мрії обірвала війна.
ЯК МУЗИКАНТ СТАВ ВІЙСЬКОВИМ ФЕЛЬДШЕРОМ
22 червня 1941 року Наум Шамо та його старший син Євген пішли на фронт, залишивши 16-річного Ігоря разом з матір’ю вдвох. Згодом їхню родину евакуювали до Уфи, де юнак втупив до медичного інституту. Через рік навчання Ігор твердо вирішив, що разом із санітарним батальйоном він піде до армії як доброволець.
«Військовий фельдшер Ігор Шамо випив гірку чашу війни до останньої краплини, йому довелося побачити чи не найбрутальніший, найстрашніший бік військового буття… Може тому він ніколи не розказував фронтових історій. А мабуть, їх було чимало, тільки вже надто болісні. Його фронтовий шлях почався від Волги та переможно закінчився у Берліні. Попри поранення, йому невимовно поталанило — він залишився живий. Можливо, ще й тому, що музика ніколи не полишала його, навіть у ці страшні, криваві роки. Вона берегла його, а він беріг її у своєму серці.
У рідкісні хвилини відпочинку він грав для своїх побратимів на акордеоні, який проніс з собою крізь пекло війни. А одного разу у розбомбленому німецькому містечку грав на вцілілому церковному органі свого улюбленого Баха і все не міг зупинитися — можна уявити, яке це справило враження на бійців і особливо місцевих мешканців», — розповідає Тамара Невінчана.
Також у червні 1945 року у Відні, на першому після Перемоги військовому балу Ігор Шамо зустрів своє єдине кохання — майбутню дружину Людмилу Большакову.
За родинними спогадами, краса незнайомої дівчини настільки захопила молодого чоловіка, що він навіть забув, що не вміє танцювати. За увесь вечір йому вдалося відтоптати усі ноги та новенькі черевички, проте, це зовсім не зіпсувало їхніх стосунків. А у грудні 1945 року молодята уклали шлюб в радянському посольстві в Австрії, вже навесні 1946 року змогли повернулися до Києва.
Подружжя прожило у щасливому шлюбі понад 30 років, аж до смерті композитора у 1982 році.
УЧЕНЬ БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО
За спогадами рідних, вже наступного дня після повернення до Києва, Ігор Шамо, не знявши військової форми полетів до омріяної консерваторії, куди успішно склав іспити того ж року.
На вступному іспиті молодому композиторові потрібно було виконати хоча б один власний твір, але через війну та родинні обставини, він не мав і хвилини вільного часу, щоб писати музику. Тож напередодні іспиту він складає «Фантастичний марш», який виконує для комісії без нот.
Неабияке музичне обдарування Ігоря Шамо вразило комісію вишу, а він сам невдовзі стає студентом другого курсу у класі композиції професора Бориса Лятошинського.
«Сам Ігор Наумович розповідав, що їхні стосунки були далекі від ідилії, особливо у перші роки. Борис Миколайович був досить суворим вчителем і навантажував здібного студента по повній програмі, незважаючи на його сімейні обставини, на те, що народився син, що було важко й голодно. Потім Ігор зрозумів, що саме ця педагогічна тактика, коли з вівторка до п’ятниці будь-що треба було принести 25 сторінок партитури, сприяла максимальному оволодінню професією й виробленню такого робочого ритму, який завжди дозволяв перебувати у відмінній композиторській формі», — розповідає Тамара Сергіївна.
Музикознавиця стверджує, що врешті-решт Борис Миколайович Лятошинський досяг очікуваного результату й мав всі підстави бути задоволеним своїм учнем — на щорічних студентських конкурсах на кращу композиторську роботу Ігор Шамо усі п’ять років навчання виборював перше місце, в 1948 році, ще студентом II курсу, був прийнятий до Спілки композиторів (до речі, факт, який не має аналогів в історії Спілки).
Тамара Невінчана також згадує історію, яку їй переказав ще один знаний учень Бориса Лятошинського — Євген Станкович, який вчився у нього до смерті у 1968 році.
«На запитання, кого саме мій професор вважає своїми найбільш здібними учнями, Борис Лятошиський абсолютно чітко сказав, що найкращими моїми учнями були Ігор Шамо і Юрій Щуровський. Це теж був свого часу досить відомий композитор, проте на жаль, зараз його твори рідко виконуються…Тоді то вже тоді Борис Миколайович розумів масштаб та безмежнуглибину музичного обдарування Ігоря Шамо», — розповідає музикознавиця.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 0-222 737. Фото зі сторінки архіву у Facebook
Вже після завершення навчання, учень випадково дізнався, що його значно підвищена студентська стипендія була субсидована особисто Борисом Миколайовичем, який знав про важкий матеріальний стан молодої родини.
Тамара Невінчана розповідає, що Ігор Шамо проніс любов і повагу до свого вчителя через усе життя. Особливо тісні стосунки у них були в останні роки життя Бориса Миколайовича. Ігор Наумович, на той час вже популярний композитор, часто показував вчителю свої нові твори. «Коли у 1964 році Ігор Шамо отримав почесне звання заслуженого діяча мистецтв, першим, кому він зателефонував, був саме Борис Миколайович — Ігор Наумович уклінно подякував своєму вчителю», — зауважує пані Тамара.
ТВОРЧА СПАДЩИНА КОМПОЗИТОРА
Впродовж життя Ігор Шамо створив сотні різноманітних творів, серед яких три симфонії, концерт для флейт та струнних, а також найвідоміша його новаторська фольк-опера «Ятранські ігри». На думку музикознавців, вона започаткувала в українській музиці жанр хорової опери a cappella, ставши першим зразком стилізування купальського обрядового театралізованого дійства в українському професійному мистецтві.
На жаль, попри те, що багато хорових колективів України включають до своїх програм окремі фрагменти цього твору, сама фольк-опера ще жодного разу не звучала повністю на театральній сцені.
Тамара Невінчана розповідає, що зараз у планах на ювілейний рік Ігоря Шамо розглядається можливість прем’єри фольк-опери «Ятранські ігри». Якщо ці плани вдасться реалізувати, то глядачі зможуть почути цей самобутній твір вже восени 2025 року.
Серед творчої спадщини композитора важливо виділити і його незабутні пісні. Вважається, що основними напрямами його пісенної творчості романтична лірика та пісенні балади, зокрема: «Три поради», «Пісня про щастя», «Осіннє золото», «Дніпровський вальс», «Місто спить» та «Києве, мій», яка стала справжнім символом нашого міста.
Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, од. обл. 2-163 598. Фото зі сторінки архіву у Facebook
«Ігор Шамо чудово володів усіма жанрами музики. Він творив легко, швидко, без жодного напруження. Родичі та близькі люди згадують, що він мав дивовижну властивість працювати одночасно над кількома творами: симфонією, романсом, музикою до фільму, піснею чи хоровим твором. Це було унікальне вміння… І якщо проаналізувати історію української музики, то можна впевнено сказати, що Ігор Шамо був справді неповторним. Адже немає постаті в українській музиці, якого можна було б порівняти з ним. Його не можна віднести до жодної групи або плеяди композиторів. Він мав яскраво виражене власне обличчя, мав унікальний дар мелодиста та пісняра. У його творчості знайшли відображення українські солоспіви, народна та інша музика, що він чув з дитинства в Києві», — розповідає Тамара Невінчана.
За її словами, хоча у спадщині композитора є твори на радянську тематику, він залишається в пам’яті музикою, яка яскраво виражає українську культуру. Його творчий шлях був непростим, але його спадщина залишається важливою та впливовою для багатьох сучасних музикантів.
Тамара Невінчана з сумом зазначила, що передчасна смерть композитора у серпні 1982 році завадила багатьом його творчим планам.
«З останньої зустрічі з ним я найбільше запам’ятала очі — величезні, темні на схудлому обличчі. Але в них горів такий яскравий вогонь невгамовної жаги до життя, відчувалася така незборима внутрішня сила, що здавалося — ця людина невмируща. І дійсно, так воно й вийшло: закінчився тільки земний шлях митця, але невмирущою є музика, яку він залишив нам у спадок», — згадує пані Тамара.
Після його композитора на будинку на вулиці Костьольній, де він прожив останні 15 років свого життя, встановли меморіальну дошку.
У 2016 році на честь композитора було перейменовано бульвар Давидова на Русанівці на бульвар Шамо. На будинку №8 на вулиці Костьольній, де мешкав Шамо, встановлено меморіальну дошку. Ім’я композитора також носить Київська дитяча музична школа №7.
Про життя і творчість відомого київського композитора створили кілька документальних фільмів. Один з них, «Ігор Шамо. Постлюдія» 2014 року, став лауреатом Мистецької премії Київ імені Івана Миколайчука.
Нагадаємо, що нещодавно у Києві відбулася зустріч до 100-річчя Ігоря Шамо. В ній взяли участь відомі діячі культури та донька композитора Тамара Шамо.
До теми: Історія пісні, яка стала офіційним гімном Києва.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»