«У 13 років я вже стрижу клієнтів і військових»: історія наймолодшого барбера України з Білої Церкви

Олександру Зіленко лише 13 років, але він уже опанував барберську справу, працює з клієнтами та безкоштовно стриже військових. Його шлях у професію почався з простого захоплення: хлопець любив ходити на стрижки, дивився відео в TikTok і одного дня сказав мамі, що хоче спробувати себе в барберстві. Відтоді він пройшов навчання, змінив початкові інструменти на професійні та встановив рекорд України як наймолодший барбер.

В інтерв’ю «Вечірньому Києву» Олександр розповів, як наважився зробити перші стрижки, чому спочатку боявся працювати самостійно, як рекорд змінив кількість клієнтів і навіщо вирішив безкоштовно стригти військових.

ОЛЕКСАНДР ЗІЛЕНКО: «Я ПОБАЧИВ ВІДЕО В TIKTOK І СКАЗАВ МАМІ, ЩО ХОЧУ СПРОБУВАТИ»

— Олександре, тобі лише 13 років, але ти вже працюєш барбером, це ж дійсно унікальний випадок. Розкажи, як усе почалося. Як вирішив спробувати себе в цьому напрямі?

— Я багато разів ходив стригтися, і мені це подобалося. Ще я дивився різні відео в TikTok і якось сказав мамі: «Я хочу спробувати стати барбером». Мама допомогла здійснити моє бажання.

— А як саме мама допомогла тобі з твоїм проханням спробувати себе в ролі барбера?

— Мама побачила, що в мене щось виходить і що я справді маю бажання цим займатися. Вона зрозуміла, що це не просто дитяча забаганка, яка швидко мине, а справа, яку потрібно розвивати.

Ми одразу пішли на курси барберів і придбали мені початкові інструменти. Спочатку я стриг ними, а вже приблизно через пів року мені купили хороші професійні інструменти. Якось так усе склалося. Навіть доля, можна сказати, усе влаштувала так, що в нас із мамою вийшло і наш шлях продовжується.

— Коли тільки починаєш працювати з клієнтами, можу тільки уявити, наскільки відповідальність може лякати навіть дорослого майстра, а тобі тільки 13 років. Поділись, а як це було у тебе? Що виявилося найскладнішим на початку?

— Напевно, найбільше я хвилювався перед стрижками. Кожна зачіска була для мене великим стресом. Я дуже боявся щось зіпсувати, неправильно зрізати волосся.

Спочатку поруч зі мною завжди хтось стояв, підказував і допомагав. Але згодом я вже хотів працювати самостійно. Мене навіть дратувало, коли хтось стояв поруч, хоча я розумів, що мені ще потрібно вчитися. З часом стало легше, бо регулярно цим займався та поступово отримував більше досвіду.

— Сашко, розкажи, а як часто ти стрижеш у барбершопі? Скільки клієнтів приходить до тебе за день?

— Я займаюся барберством щодня, люди регулярно до мене записуються. Скільки клієнтів приходять за день? По-різному, буває по два-три клієнти. Загалом, є моделі, є клієнти, також стрижу військових.

— Тоді зустрічне питання, а як ти поєднуєш це все з навчанням?

— Скоріше я барберство я більше поєдную з боксом, адже в мене дистанційне зараз навчання. Тому займаюся цими двома справами.

— Як склалися твої стосунки з командою, коли ти вперше сюди прийшов? І взагалі цікаво дізнатися, на яких умовах тобі дозволили тут стригти?

— Саме в цьому барбершопі я й почав навчатися з першого дня. Зараз я стрижу тут безкоштовно, і з мами за це також не беруть грошей. З колективом у мене склалися дружні стосунки.

— Сашко, а чого ти хочеш досягти у барберстві? Яка в тебе мрія? Може відкрити свій барбершоп?

— Хочу стати зіркою і в боксі, і в барберстві. А в барберстві — стати дуже хорошим майстром, який зможе проводити майстер-класи.

— Неочікувано, що спершу ти згадав про бокс. Але впевнений, що і там також станеш зіркою! Наостанок запитаю: дуже рідко можна зустріти такі феноменальні історії. Щоб ти порадив іншим дітям, які теж хочуть спробувати себе в чомусь незвичному?

— Я б порадив пробувати й розвиватися в тому, що подобається. І не менш важливо, це отримати підтримку на самому початку. Мені це дуже сильно допомогло, тому зараз продовжую займатися цим.

— Ти став наймолодшим барбером України. Розкажіть, як узагалі виникла ідея встановити рекорд?

— Ми були на одному майстер-класі та якраз там мамі сказали, що я наймолодший барбер. Також додали, що не тільки в Україні, а й у Європі. Нам ці слова надовго запам’ятались і згодом захотіли перевірити, чи взагалі є подібний рекорд в Україні.

Спочатку ми подали заявку на рекорд України і як виявилося, це був перший такий випадок. Через деякий час, коли заявку погодили, до нас приїхали представники реєстру рекордів.Я підстриг людину перед цією комісією. Вони сказали, що зачіску добре зробив і підтвердили рекорд.Потім мама подала заявку на європейський рекорд. Там переглянули мої відео та інформацію про рекорд України. Для підтвердження європейського рекорду мені вже не потрібно було стригти перед ними.

— Що змінилося після встановлення рекорду? Чи помітили, що люди почали більше цікавитися твоєю діяльністю?

— Так, після цього багато людей почали записуватися через мій Instagram. Спочатку було дуже складно знайти моделей, а зараз мені вже навіть не доводиться їх шукати.

Люди хочуть мене побачити, прийти саме до мене. Наприклад, нещодавно хлопець приїхав із Києва, щоб підстригтися саме в мене. Мені дуже приємно, що люди готові спеціально приїжджати.

— А як друзі, однолітки, знайомі реагують на твою діяльність?

Мене мої друзі та однокласники мене підтримують і мені було дуже приємно побачити тоді стільки позитивних відгуків і теплих слів. Я навіть відчув ще більшу мотивацію, тому що зрозумів, скільки людей готові підтримувати те, чим я займаюся.

— Цікаво також дізнатися, як реагують безпосередньо клієнти, коли дізнаються про твій вік і що ти самостійно робитимеш стрижку?

— Людям дуже подобається та водночас вони дивуються. Я і сам інколи дивуюсь від самої ситуації, що 13-річний хлопець може самостійно когось підстригти, без чиєїсь допомоги. Людей це шокує і я розумію чого.

— Серед твоїх клієнтів є військові, яких ти стрижеш безкоштовно. Це вже окрема частина вашої діяльності. Чому вирішив допомагати саме так?

— Зараз дуже складний час. Мені здається, для військових має бути багато привілеїв, тому що вони дуже допомагають нашій країні, вони на це заслуговують. Через це мені також хочеться допомагати їм, чим я можу. Мені військові багато разів казали, що їм дуже приємно. Мене це надихає!

— Ого! Це дуже щемливо чути про таку дорослу та сформовану громадську позицію! А як військові реагують на твою ініціативу?

— Військовим приємно і я це відчуваю та бачу. Вони посміхаються, дякують мені! Мене це дуже мотивує, бо розумію що роблю щось корисне для них.

****

За історією Олександра стоїть не лише його власне захоплення барберством, а й підтримка мами, яка від самого початку повірила в сина та допомогла йому зробити перші кроки в професії.

— Олено, якою була ваша перша реакція, коли Сашко сказав, що хоче стати барбером? Чи очікували ви від нього такого бажання?

— Для мене це було щось неймовірне. Я навіть не уявляла, що він обере саме цей напрям. Коли Сашко сказав, що хоче бути барбером, я відповіла: «Ну, давай спробуємо. А чому б і ні?»

— Розкажіть, що відбувалося потім, після того як Сашко розповів про своє бажання?

— Ми якось їхали, і подарунком для Сашка на день народження стало саме навчання в школі барберів. Він сказав, що хоче навчатися, а я відповіла: «Ну, давай спробуємо». Так ми знайшли барбершоп, і відтоді почався його шлях у цій професії. Зараз Сашко продовжує навчатися й розвиватися в цьому барбершопі.

— Олено, я переконаний, що Ви все правильно зробили, що на початку спробували реалізувати бажання Сашка. Розкажіть, як Ви підтримуєте сина? Як Вам доводиться проходити цей шлях разом із ним?

— Я, мабуть, його найбільша підтримка, так само як і він — моя. Для нас усе це абсолютно нове. Я завжди поруч із ним: ми проходимо всі етапи разом. Він навчається, і я поруч із ним теж навчаюся.

Знаєте, тому що стрижка — це не лише техніка, а й стриманість, емоції та робота з людьми. Сашко ще досить юний, тому емоційно йому буває непросто. Я маю бути поруч із ним.

— Тобто ви намагаєтеся супроводжувати його практично на кожному етапі роботи?

— Так, я практично постійно з ним. Якщо є можливість, намагаюся завжди бути поруч.

— Що Ви відчували, коли Сашко вперше почав стригти клієнтів? Чи могли тоді уявити, що він так швидко просунеться в цій справі?

— Чесно кажучи, навіть не знаю, як це пояснити. Я й зараз іноді не можу повірити, що саме Сашко це робить. Щодня спостерігаю за ним і досі дивуюся, що в нього виходить. Я дуже хвилююся під час кожної стрижки. Це постійні емоції.

— Чи були у Вас якісь настанови до Сашка? Що Ви могли йому порадити?

— Спочатку я не мала якихось особливих настанов для нього. А зараз ми вже на іншому етапі, і хвилювань навіть побільшало, адже зросла відповідальність.

Останнім часом до Сашка почало звертатися багато маленьких дітей, які хочуть постригтися саме в нього. Але працювати з дітьми йому поки що складно. Результат не завжди виходить таким, як хотілося б, адже діти рухаються, їм важко всидіти на місці. Сашко ще вчиться правильно організовувати роботу з такими клієнтами. Саме в ці моменти я хвилююся найбільше.

— Сашко розповідав, що безкоштовно стриже військових. Як у вас виникла ідея започаткувати таку ініціативу?

— Сашкові потрібна практика — багато практики. Не всі люди готові довірити свою стрижку майстру, який лише починає працювати, особливо коли йдеться про зачіску та бороду. А з військовими в нас склалася така взаємодопомога: вони довіряють себе Сашкові, а він безкоштовно їх стриже. Завдяки цьому він набирається досвіду й водночас може допомогти їм. Думаю, саме так найточніше можна пояснити нашу ідею.

Найголовніше, що Сашкові це подобається. Коли хтось із військових записується до нього, він дуже радіє. Може вигукнути: «Мамо, у мене завтра військовий!» Він справді чекає на ці зустрічі й радіє, що зможе безкоштовно постригти військового.

— Чи хвилюєтеся ви, коли син стриже військових? Адже ви говорили, що переживаєте практично під час кожної його роботи.

— Чесно кажучи, коли Саша стриже військових, я взагалі не хвилююся. З ними він якийсь зовсім інший — упевнений у собі. Він дуже впевнено з ними працює, і результат виходить неймовірний.

— Як військові реагують на стрижки? Чи розповідають вони про свої враження?

Відгуки дуже позитивні. Військові рекомендують Сашка одне одному, розповідають про нього. Вони вже навіть пишаються тим, що можуть порадити наймолодшого барбера: мовляв, можеш сходити до нього, подивитися, це круто.

Спочатку багато хто не наважувався довірити Сашкові свою стрижку. Нам було дуже важко знайти для нього моделей. Із цього, власне, усе й почалося.

— Як на заняття барберством Сашка реагували ваші знайомі та родичі? Чи одразу сприйняли його захоплення серйозно?

— На перших етапах багато хто довго думав, що це просто дитяча забава. Але зараз реакція зовсім інша: люди захоплюються Сашком, підтримують його й радіють, що в нього все виходить. Особливо, звичайно, підтримують родичі.

— А як відреагували в школі, коли дізналися про рекорд України?

— Коли в школі дізналися про рекорд, була велика радість і захоплення. Але детальніше розповісти, як саме відреагували вчителі чи адміністрація, я, чесно кажучи, не можу.

— Розкажіть, як виникла ідея зареєструвати рекорд України? Ви самі вирішили подати заявку чи хтось підказав вам це зробити?

— Коли ми із Сашком приїжджали на майстер-класи, йому постійно говорили: «Боже, наймолодший! Наймолодший! Таких молодих, як ти, немає».

Якось ми повернулися додому, і я подумала: чому б не спробувати заповнити заявку на рекорд? Так я подала анкету. Приблизно за два тижні мені повідомили, що заявку прийняли й Олександр може бути визнаний наймолодшим барбером України. Після цього ми вже могли домовлятися про нагородження.

— Як відбувалася сама фіксація рекорду? Чи мав Сашко виконати певні умови?

Так, звичайно. Усе відбувалося тут, 16-го числа. Сашко мав виконати три стрижки: постригти дорослу людину, зробити стрижку з бородою та постригти двох дітей.

Під час нагородження Сашко виконав ці стрижки. Потім майстер усе перевірив і сказав, що робота виконана на хорошому, високому рівні. Після цього Сашка нагородили рекордом України як наймолодшого барбера.

— У вас дуже талановитий син! Успіхів йому та Вам!

— Дякую вам.

Владислав МОШКІВСЬКИЙ, «Вечірній Київ»